Ще якийсь десяток
днів тому (якщо брати до уваги момент написання даного матеріалу) цей
9-поверховий будинок міг би згоріти разом із десятками його мешканців: і з
дорослими, і з дітьми. На їхнє щастя, цього не сталося, бо загоряння
почалося не посеред глупої ночі, а близько 23-ї години, на шостому поверсі, бо
один з мешканців будинку це помітив, бо вчасно зателефонували й повідомили про
загоряння, бо без затримок приїхала викликана «аварійна»…
...
Читати далі »
|
Так сталося, що
2005-го року мешканців однопід’їздного будинку №1, що по вулиці ПУШКІНА міста Кривого
Рогу, опитували (як пізніше виявилося, - приблизно третини квартир), чи згодні
вони на те, аби до будинку прибудували приміщення одноповерхового продовольчого
магазину. Чому ж ні? – Згодилися. Та
їхньому здивуванню (і не тільки йому) не
було меж, коли 2006
...
Читати далі »
|
Записки про «Записки українського самашедшого» Ліни КОСТЕНКО)
8 лютого 2011 року. За вікнами – ніч:
23-тя година. Позавчора, в неділю, моя дружина купила довгоочікувану першу
книгу прози Ліни КОСТЕНКО, і півгодини тому я її дочитав. Це роман у формі
записок українського інтелігента про сьогочасне божевілля пішаків на
українському престолі й про те, як ми їх самі туди піднесли. На серці – радість
від того, що надто складне стало зрозумілим і дуже близьким, бо там – так с
...
Читати далі »
|
Щоб Україна стала
справді демократичною і правовою державою, а її правителі служили людям, а не
нав’язували свої забаганки, замішані на бізнес-інтересах, треба реалізацію прав
людини (записаних, зокрема, в Євроконвенції) зробити пріоритетом розвитку на
шляху демократичних перетворень у сьогочасному українському суспільстві. Саме
так я розумію суть того, що відбувалося протягом п’яти днів (з 21-го по 25-те
січня) в Чернігові на другому семінарі навчального курсу «Роль журналістики у
підтримці та захисті прав людини» під назвою «Журналістські розслідування в
сфері прав людини». Організаторами проекту за фінансової підтримки
...
Читати далі »
|
Словосполучення
„Помаранчева революція” далеко не всім подобається. Частині – з тих причин, що
вони те дійство у 2004-му вперто називали (і називають сьогодні) „дискотекою”,
а є мудрагелі, які по-вченому доводять, що, бачте, істотних системних змін-зрушень
тоді в суспільстві не відбулося, а тому ніяка то, значить, не „революція”. Та
нехай собі вважають...
А я ж пам’ятаю, як
(попри горе й непроглядну бідність) серце злітало до невимовної високості в
щасті відчувати себе українцем, як здавалося, що народ у своїх мріях полишив,
нарешті, затягнутий павутиною кокон колись плазуючої гусениці й вилетів у
невідомий досі казковий простір волі райдужним хоро
...
Читати далі »
|
НЕ ПАМ’ЯТАЮ, щоб
колись раніше мені було так гидко на душі перед виборами. Та й взагалі, люди
геть роз’єднані, кожен – у своїх, здається, нерозв’язних проблемах, і вони
особливо не переймаються тим, що відбувається в політичному житті країни. А
я проглянув нещодавно список із
кандидатів до Криворізької міської ради – і не знайшов там (крім двох-трьох
прізвищ) майже нікого, хто насправді був би готовий не тільки на словах, а й на
ділі, відстояти (захистити) мої права у тій раді як громадянина незалежної
Української держави в моєму рідному (ще з діда-прадіда) місті. І я зрозумів, що
для мене ці вибори – чужі. Та
...
Читати далі »
|
Про те, що в Кривому
Розі відбувається окупація інформаційного простору і мовна окупація, годі
сперечатися, бо така реальність. А справа в тому, що, з одного боку (відповідно
до отриманих даних перепису населення 2001 року), у місті 79,9 відсотка
вважають себе жителями української національності. З іншого ж, - тут уже п’ятий рік поспіль регулярно виходить з
друку лише одна (!) газета виключно українською мовою (та й то – абсолютно на
громадських засадах). Більше того, у 2006-му лише завдяки протестним акціям
громадських та деяких партійних організацій з наступним рішенням суду вдалося
скасувати протизаконне рішення Криворізької міської ради (!) про те, щоб надати
російській мові статус регіональної. До того ж, у рішенні того суду від 10
жовтня 2006 року записано: «Криворізька
...
Читати далі »
|
Головна сцена
літературно-музичного фестивалю «Руді тексти» в Кривому Розі, як і в попередні
два роки, знову
розгорнулася просто неба, але цього разу
– не побіля води у затишку, а біля приміщення Криворізького міського театру
драми та музичної комедії імені Тараса ШЕВЧЕНКА. Його свого роду родзинкою
стала немилосердна спека, коли навіть у тіні термометр показував близько сорока
градусів за Цельсієм, але - родзинкою, так би мовити, ще й підсмаженою організаторами, бо вони призначили відкриття
фестивалю не десь
...
Читати далі »
|
Про те, як місцеві чиновники реагують на звернення громадян і про те
навіть, як їх реєструють, мені відомо не з чужих вуст. Бо за моєї участі
доводилося навіть примушувати бюрократів із Криворізького виконкому міськради реєструвати
колективну заяву із використанням аж двох диктофонів і цифрового фотоапарату
(оскільки по-іншому відмовляли людині в реєстрації, і край!). Тож, зокрема,
через названий (а також - інші численні випадки формального реагування) я цій
владі відверто, не криючись, не довіряю. Тому не особливо здивувався черговій
відписці за підписом Людмили МАРТІН (виконуючої обов’язки
...
Читати далі »
|
Про якість питної
води у Кривому Розі (зрозуміло, що зі знаком «мінус») незабаром, мабуть,
складатимуть легенди. Так само, як і про «чистоту» повітря, про «надійність» тутешніх доріг, про кількість
онкохворих, хворих на туберкульоз,
хворих на СНІД… Багато всього тут дикого за цивілізаційними мірками розвелося… Але
я поки що – тільки про воду і про, так би мовити, товариську взаємодопомогу та взаємопідтримку
металургів, які працюють пліч-о-пліч на одному підприємстві.
Бо може трапитися й
таке, що на величезному комбіна
...
Читати далі »
|
|