Про те, що в Кривому
Розі відбувається окупація інформаційного простору і мовна окупація, годі
сперечатися, бо така реальність. А справа в тому, що, з одного боку (відповідно
до отриманих даних перепису населення 2001 року), у місті 79,9 відсотка
вважають себе жителями української національності. З іншого ж, - тут уже п’ятий рік поспіль регулярно виходить з
друку лише одна (!) газета виключно українською мовою (та й то – абсолютно на
громадських засадах). Більше того, у 2006-му лише завдяки протестним акціям
громадських та деяких партійних організацій з наступним рішенням суду вдалося
скасувати протизаконне рішення Криворізької міської ради (!) про те, щоб надати
російській мові статус регіональної. До того ж, у рішенні того суду від 10
жовтня 2006 року записано: «Криворізька
міська рада вийшла за межі своїх повноважень, наданих органам місцевого
самоврядування Конституцією та законами України. А тому зазначене рішення є
протиправним та підлягає скасуванню».
Але реально
міська влада не відстоює позиції української мови як державної. Про це свідчать
ті ж реалії сьогодення. Тут можна
говорити і про те, скільки книжок російською мовою і скільки – українською на
полицях у книжкових магазинах, і про майже виключно російськомовний репертуар
Криворізького театру драми та музичної комедії та наводити багато інших
фактів. Всі вони свідчать лише про одне:
український мовно-інформаційний простір невпинно скорочується на користь
російського, відбувається його окупація. До того ж, у деяких держструктурах, на
мою думку, теж реально владарює аж ніяк не державна мова (її влада, зазвичай,
розповсюджується тільки на документи). Мені навіть здалося, що в тих структурах
певним чином намагаються протидіяти людям, які здійснюють контроль щодо
використання і поширення державної мови.
Останнє, зокрема,
стосується, за моїми спостереженнями, центру зайнятості Центрально-міського
району і муніципальної телерадіокомпанії «Рудана». А справа в тому, що з кінця
2001-го року я змушений уже втретє реєструватися як безробітний на місцевій
біржі праці. І ось там, з першої ознайомчої лекції на початку вересня і до
сьогодні, я відчув, що потрапив у свого роду «русский мир», де українська
державна – лише на папері, де, крім всього іншого, навіть на моє «до побачення»
вперто відповідають «до свидания». Але не тільки це мене обурило. Як виявилося,
тут має місце свого роду дезінформація для безробітних. Поясню на своєму
прикладі.
За станом на 7
вересня на сайті «Труд» в «Рудані» було дві вільних вакансії: «редактор» (на
повну ставку) і «кореспондент» (на півставки). І от (відповідно до направлень
від центру зайнятості) я двічі відвідав цю «ТРК», де начальник відділу кадрів (двічі
ж) подав мені проставлені відповіді (в тому числі, - за підписом директора ТРК
Ірини Некрасової) в цьому документі, що ці вакансії зайняті. Щодо
«кореспондент» мені була дана відповідь 1 жовтня. Але це – дезінформація: тому
що на сайті й досі (13 жовтня) посада «кореспондент» значиться серед вільних
вакансій. Тобто, логіка тут, як мені здається, наступна: «знайдеться підходяща
людина, - приймемо, бо навіщо нам якийсь націоналіст і правозахисник (хоч і з
тридцятирічним стажем роботи в журналістиці)». А на державному місцевому
телерадіооб’єднанні, на
мою думку, - взагалі останнім часом свої вільні вакансії на сайті
«Труд» «не світять». Там суто своя «кадрова політика»: візьмемо краще когось навіть у
порушення посадової інструкції: аби покірним був. Здається, - так. Але для чого
так робиться? – Та для того, що справжні журналісти (які вміють контролювати
дії влади й цим виправдовують назву «четвертої» і які показують у матеріалах
реалії, а не роблять їх на замовлення) там не потрібні. Тому в місті майже не
залишилося журналістів, а працюють, в основному, писарчуки-маріонетки. Тоді як
при цьому зупинити окупацію мовно-інформаційного простору?
|
