ПРОМІНЬ ПОШУКУ

Щоб Україна стала справді демократичною і правовою державою, а її правителі служили людям, а не нав’язували свої забаганки, замішані на бізнес-інтересах, треба реалізацію прав людини (записаних, зокрема, в Євроконвенції) зробити пріоритетом розвитку на шляху демократичних перетворень у сьогочасному українському суспільстві. Саме так я розумію суть того, що відбувалося протягом п’яти днів (з 21-го по 25-те січня) в Чернігові на другому семінарі навчального курсу «Роль журналістики у підтримці та захисті прав людини» під назвою «Журналістські розслідування в сфері прав людини». Організаторами проекту за фінансової підтримки Норвезького Гельсінського Комітету та Міжнародного Фонду «Відродження» (м. Київ, Україна) виступили Українська Гельсінська Спілка з прав людини, Норвезький Гельсінський Комітет, Гельсінський Фонд з прав людини (Варшава, Польща) і громадська організація «М'АРТ» (м. Чернігів, Україна). Взяли участь в роботі цього семінару (що проходив у формі тренінгу) 15 журналістів з різних частин України (від Маріуполя до Львова), причому Дніпропетровщину представляли троє: редактор газети «Лица» з Дніпропетровська Олена ГАРАГУЦ, журналіст-правозахисник з Кривого Рогу (і одночасно – голова правління Криворізького міського об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса ШЕВЧЕНКА) Микола КОРОБКО і, власне, автор цих рядків.

Якщо ж говорити про доповідачів, тренерів, експертів і організаторів, то треба зазначити, що всі вони – люди справді авторитетні в своїх напрямках діяльності і майже всі – добре знані далеко за кордонами України. Це співголова Харківської правозахисної групи (і член правління Української Гельсінської Спілки з прав людини) Євген ЗАХАРОВ, директор програми «Верховенство право» Роман РОМАНОВ, який представляв Фонд «Відродження», керівник Бюро журналістських розслідувань з Києва Єгор СОБОЛЄВ, а українську сторону Управління Верховного Комісару у справах біженців ООН представляв Максим БУТКЕВИЧ. Велику увагу відчули до себе з боку всіх (без винятку) журналістів (це виявилося у майже безперервному потоці запитань) Юрій ЗАЙЦЕВ (він зовсім недавно був Урядовим уповноваженим з питань Європейського Суду в Україні Міністерства юстиції України) і член правління Асоціації медіа-юристів Олександр БУРМАГІН. Ну, і звичайно, як завжди, були на висоті самі організатори:….. «Розуміємо права людини». Це Костянтин РЄУЦЬКИЙ (голова правозахисного центру «Поступ», м. Луганськ), Олександр ВОЙТЕНКО (всеукраїнська організація «Нова доба», м. Львів) і, звичайно ж, Сергій БУРОВ (голова координаційної ради Чернігівської громадської організації «М'АРТ» і член правління Української Гельсінської Спілки з прав людини).

На заняттях у Чернігові учасники тренінгу займалися не лише питаннями журналістських розслідувань, а й також отримали знання щодо особливостей журналістської діяльності через призму стандартів свободи вираження поглядів, окремо розглядали базові поняття права на приватність, крім цього, оглянули нову редакцію Закону України «Про інформацію» та – «Про доступ до публічної інформації» і «Про захист персональних даних». Цікавим виявилося і спілкування (використовуючи сучасні Інтернет-технології) з Едуардом МЕЛЬНИКОВИМ, керівником Білоруської Асоціації Журналістів (наприкінці 80-х і на початку 90-х він керував телерадіомовленням тодішньої Білорусі).

Важливість проведення цього заходу просто неможливо переоцінити, про що говорили всі (без винятку) його учасники; і ця коротенька інформаційна подача з моїми роздумами про нього – тому підтвердження.

Адже з правами людини в нашій країні – кепські справи, і – далеко не тільки зі свободою слова чи, наприклад, - з правом на приватність. Бо взагалі людська гідність як така майже не сприймається нашими чиновниками, і в структурах влади всюди цінується повна, цілковита покора вищестоящим. А над такими поняттями як «приватна ініціатива» чи «творчість» або «чесність, порядність» майже відверто сміються. За моїми оцінками, найактивнішу частину керівництва сьогоднішньої бізнес-босоти можна розділити на два типи: «опричники» і «хвостаті професіонали».

Щодо першого ярлика-назви можна сказати, що цей різновид затятих виконавців «высшей царской воли» увійшов у реальність з часів лютого царя Московії 16-го століття Івана ГРОЗНОГО. Це були таки собі «гвардійці репресивного воїнства», створеного тим царем. Як зазначається у Вікіпедії, «ознаками служіння у опричниках були собача голова і мітла, що символізували рішучість «вигризти й вимести зраду», і справді опричники були «вірними псами» московського царя. На практиці це означало участь у репресивних заходах, які позначені великою жорстокістю, звичайною за Середньовіччя, за будь-якою підставою». І за сьогоднішніми реаліями, ми бачимо, що влада наближається у масі своїй саме до таких «зразків».

Але, як на мене, більш типовим є різновид «хвостатих професіоналів». Це ті чиновники, які «підмітають-прибирають» за своїми начальниками, замітаючи сліди їхніх злодіянь. До числа таких «професіоналів», зокрема, я відношу майже всю так звану журналістську спільноту, яка обслуговує інтереси місцевих начальників, котрі представляють чи то державу, чи так зване «місцеве самоуправління», ну, і звичайно ж, - переважне число «поголів’я чиновників», які турбуються не про наші з вами інтереси як громадян України, а – про свої та своїх начальників. Кожен з цієї «касти» виляє своїм невидимим хвостиком перед вищестоящим і є мало не «карою небесною» у своєму гніві до неслухняних підлеглих.

Тому зрозуміло, що за такої організації у нас ніколи не будуть в пошані національні пріоритети і права людини. З одного боку, якщо чиновник не шануватиме мову, культуру, традиції, історію і звичаї українського народу, він реально не представлятиме Українську державу, а буде звичайним чужинцем на посаді. З іншого, - якщо не знатиме й не шануватиме права людини, то діятиме ПРОТИПРАВНО, буде ПРАВОПОРУШНИКОМ. А звідси – пряма дорога до злочинця, передусім, - на ґрунті корупції.

Тобто, вибір у нас, українців, - невеликий: чи будемо діяти спільно з «опричниками» й «хвостатими професіоналами», чи будемо розбудовувати демократичну правову державу. До таких висновків підштовхував цей семінар для українських журналістів-правозахисників, який проходив у Чернігові.