ПРОМІНЬ ПОШУКУ

(Роздуми  на полі війни у мовно-інформаційному просторі)

Україна  розплачується сьогодні життями і здоров’ям тисяч  українців  за  зверхнє й зневажливе ставлення  з  боку влади до потреб  громадян, яким та повинна була служити, а не командувати ними. Бо для того, щоб служити, треба мати якісну інформацію про їхнє життя, треба уважно дослухатися до того, про що (вже надриваючи свої серця)  кричать і чого вимагають громадяни України. Та, на превеликий жаль,  не почули в столиці  ні Крим, ні Донбас. І через це (як звикли ми вже повторювати вслід за одним  з наших президентів) «маємо те, що маємо». А маємо ми неоголошену війну з боку давно відомого нам агресора, втрату Криму із подальшою загрозою  для України взагалі втратити свою політичну незалежність.

Багато разів і з різних приводів і особисто я, і інші  активісти громадянського суспільства, що все ще діє «і ... Читати далі »

Упав з високого постаменту в ніч на перше жовтня пам’ятник Володимиру ЛЕНІНУ, творцю тепер уже колишньої «імперії зла», Радянського Союзу, прямо на вулиці його імені в Кривому Розі. Упав не з власної волі пам’ятник тому, що заклав її підвалини ще 30 грудня 1922 року, причому - на її ж руїнах, які ще й до цього часу залишаються панівними на території, України, проголошеної незалежною більше двадцяти трьох років тому.

Так, це руїни, бо в країні й досі господарює «совок», а не ми, вільні українці, «у своїй сторонці». Тим часом «наші воріженьки», надпотужно озброєні, вже окупували частину України, а ще частину наводнили терористами, бандитами й регулярними військами агресора із сьогочасної Московії. З тієї Московії, яка нарешті зняла свою маску так званого «старшого брата» - і ми побачили підземне гидомерне потворище Вія, що руками своїх сьогочасних виконавців розв’язало війну проти нас. Розв’яза ... Читати далі »

“Невидимі автори” і “прозора”

брехня про народних депутатів

Липень цього року на сторінках газети «Червоний гірник» вчергове показав, що реально ніяка вона не загальноміська, а більше послуговується тим, аби створити місцевим правителям образ турботливих господарів, які дбають про Українську державу. Однак і ці завдання тамтешні «фахівці» не завжди виконують, бо час від часу в реальність проривається зовсім інше, яке примушує замислитись над тим, а чи потрібна взагалі газета в такому вигляді у нашому українському місті?

Я вже не кажу, про те, що там мають з’явитися живі погляди різних авторів на те, що в Кривому Розі насправді діється і з якими проблемами ми щодня стикаємося. Або – критика дій місцевої влади, яка зазвичай дивиться на криворіжців з висоти своїх посад і затишних кабінетів…

... Читати далі »

(Есей зі світлиною)

Місто пульсує розмаїттям бажань його жителів, яких – сотні тисяч, і у кожного – свої проблеми і здобутки. Вкинуті долею на арену життєвих випробувань, далеко не всі вони розуміють, що кожному треба мислити самостійно, а не бездумно слідувати наказам свого начальства на роботі чи життєвим настановам більш багатих і успішних родичів, сусідів чи то просто знайомих. І якраз біда в тому, що вони звикли коритися вищестоящим і дослухатися до порад успішних, бо «так - легше: не треба відповідати за свої рішення», а тому – «нехай у начальства за те голова болить», та й взагалі «краще не висовуватися, щоб зберегтися». І ось такий «гвинтик-виконавець» ще з часів радянського минулого густо заполонив простори цехів, шахт і всіляких закладів та організацій на всю свою довжину третього за протяжністю міста у світі, яке залишило далеко позаду за цим &l ... Читати далі »

Важко писати про якісь плани і перспективи розвитку місцевої преси, коли бачиш, як у твоїй рідній країні підштовхують до вбивства і уже вбивають. Причому - не тільки словом, а цілком справжньою зброєю. І ще відчуваєш на рівні свідомості: мовно-інформаційний простір твого рідного міста все більше стає не твоїм. Він, швидше за все, уже фактично чужинський. А ті ЗМІ (засоби масової інформації), які повинні доносити достовірну інформацію про навколишній світ, не просто відсторонені від тебе за своїм змістом, а уже нависли над будинками й хатами у вигляді ЗМІя, котрий випалює серця неправдою. Але коли в таких обставинах перестанеш вірити в силу правди, то обов’язково станеш або жертвою брехні, або (з нею в основі) - співучасником цілого масового злодіяння. Тому журналісти мають з вірою в серці не відступати, а навпаки: діяти наступально, дбаючи про те, що ж слід робити, аби в навколишньому просторі істотно поменшало неправди і аби відсторонити ... Читати далі »

... Читати далі »

Не хочу сперечатися про те, раніше нам краще жилося («в Союзі») чи сьогодні (на його руїнах). Бо різні це способи життя. Одна справа, коли тебе постійно організовують і кудись спрямовують «вишестоящі» члени Політбюро єдиної партії, і зовсім інша, коли тобою маніпулюють члени обслуги котрогось із скоробагатьків. Але і тоді, і сьогодні у підвалинах твоїх стосунків з державою – одне й те саме: твоя приватна ініціатива їм не потрібна, а твої найголовніші завдання – коритися, бути слухняним і «молча работать», бо все те, що вони роблять нагорі, - «для блага народу», а те, що кажуть про свою діяльність – «свята правда». Та оскільки минуле – предмет розгляду для істориків, то і залишимо його їм. Самі ж подивимося на те, що відбувається у підвалинах цих взаємостосунків сьогодні і як воно допомагає ... Читати далі »

Навіщо криворіжцям неПРавдива влада?

Кожен із наших читачів (якщо навіть нашвидку перегляне наступні абзаци цього матеріалу) одразу зрозуміє, де є неправда і хто має відповідати за поширення інформації, яка не відповідає дійсності, а тому, можливо, так само швидко погодиться з тими висновками, які зроблю наприкінці всього викладеного.

Спочатку ж процитую уривок з ... Читати далі »

1. Припинити наругу над пам’ятю Тараса ШЕВЧЕНКА, а значить - оголошення про репертуар Криворізького міського академічного театру драми та музичної комедії  імені Тараса ШЕВЧЕНКА навпроти пам’ятника йому на проспекті Карла МАРКСА регулярно подавати державною мовою, а не мовою Російської імперії та її імперського типу наступників, якою видавалися царські укази про репресивні дії проти поета за вірші, які він писав українською.

2. ... Читати далі »