ПРОМІНЬ ПОШУКУ

“Невидимі автори” і “прозора”

брехня про народних депутатів

Липень цього року на сторінках газети «Червоний гірник» вчергове показав, що реально ніяка вона не загальноміська, а більше послуговується тим, аби створити місцевим правителям образ турботливих господарів, які дбають про Українську державу. Однак і ці завдання тамтешні «фахівці» не завжди виконують, бо час від часу в реальність проривається зовсім інше, яке примушує замислитись над тим, а чи потрібна взагалі газета в такому вигляді у нашому українському місті?

Я вже не кажу, про те, що там мають з’явитися живі погляди різних авторів на те, що в Кривому Розі насправді діється і з якими проблемами ми щодня стикаємося. Або – критика дій місцевої влади, яка зазвичай дивиться на криворіжців з висоти своїх посад і затишних кабінетів…

Я – про інше. Адже дійшло до того, що в газеті (яку місцеві чиновники і провладні партійці, включно із секретарем міськради Сергієм МАЛЯРЕНКОМ, вперто називають україномовною) почали з’являтися навіть анонімні (без зазначення автора) матеріали російською мовою. І я не розумію, з якою метою це робиться саме зараз? Причому приклади такі – не поодинокі.

Візьмемо хоча б число 49 (від 3 липня). На 2-й сторінці тут без авторства вміщені наступні матеріали: «Нам нужен мир» та про «…создание двух Всеукраинских благотворительных фондов», на 4-й – «В центре внимания – молодежь СевГОКа», на 11-й – «На Ингулецком ГОКе приступили к строительству циклично-поточной технологии транспортировки руды» та «На СевГОКе прошел конкурс профмастерства», на 19-й – «В Саксаганском районе откроют шахматный клуб». Навіщо нам, украінцям (а таких за останнім переписом у Кривому Розі близько 80-ти відсотків), нав’язувати «язик мєжнаціональнава абщєнія» часів Радянського Союзу, навіщо реанімувати такими ось матеріалами і такою мовою той остогидлий своєю рабською психологією «совок» у час, коли Україна з усіх сил протистоїть російським агресорам?

Особисто я нічого не маю проти російської мови (хоча б тому, що є фахівцем з російської філології з університетською освітою), а тим більше – проти росіян за національністю, але треба ж розуміти, що це за газета за своїм статусом і в який час ми живемо. І те, що необхідно не «абьєдінять страну», а «об’єднувати країну», унітарну державу з єдиною державною мовою, яка і так уже після жорсткої інформаційної війни з боку Росії схожа більше на «Как бы Украину». Саме з цієї причини я з великою недовірою сприймаю зміст статті «Нам нужен мир». Щодо неї, то я підозрюю, що вона може бути редакційною, але тоді – ще гірше, бо патріотизмом там, грубо кажучи, і не пахне, хіба що – містечковістю..

А ось 20-та самопіарна сторінка газети від 24-го липня («Про це писав «Червоний гірник»), яку підготував Микола КРАМАРЕНКО (там так зазначено), взагалі мене шокувала одним своїм матеріалом: тим, де говорилося, кого саме криворіжці 1990-го року обрали до Верховної Ради України. Бо там чорним по білому було видруковано, зокрема, наступне: «…Народними депутатами України стали наші земляки Володимир ЧОРНОКУР, Михайло БАЙРАКА (на фото), Микола РЯБЧЕНКО, Дмитро ХОМИЧ, Володимир БАДОВ, Василь ЄВТУХОВ…». Як на мене, то це приблизно те саме, коли б, наприклад, на 30-ту річницю незалежності України якийсь журналіст «Червоного гірника» (це якщо він ще доіснує до тих славних часів!) взявся перераховувати президентів України, починаючи з першого, і проминув би при цьому з якоїсь причини Петра ПОРОШЕНКА. Так, бо як і названий нині діючий Президент України, Микола КОРОБКО став народним депутатом України в 1990-му році ще в першому турі. Більше того, він переміг не кого-небудь, а тодішнього мера міста Григорія ГУТОВСЬКОГО, який був, до того ж, членом Президії Верховної Ради УРСР! А ось Микола КРАМАРЕНКО взагалі його у списках переможців «не помітив». Якась «прозора сліпота» (а точніше – “прозора” брехня в сенсі поширення інформації про те, що насправді відбулося) виходить. Тим більш цікаво, що сьогодні (починаючи з середини 2009 року) «з милості» відділу реєстрації виконкому Криворізької міської ради Микола КРАМАРЕНКО досі вважається головою Криворізького міського об’єднання ВУТ «Просвіта» імені Тараса ШЕВЧЕНКА, хоча насправді головою цього об’єднання є Микола КОРОБКО, а очолювана ним організація – видавцем ось цієї газети під назвою «Промінь Просвіти», яку (єдину україномовну у Кривому Розі) місцева влада і її ЗМІ всіма силами намагаються замовчати і приховати, ніби її і не існує на світі. Тож «завдяки» і цій владі разом зі згаданим Миколою КРАМАРЕНКОМ нашу газету з минулого року не внесли до Каталогу передплатних видань, а тому її навіть неможливо сьогодні передплатити. Такі ось є «радєтєлі» за все українське в «как бы украинском» «ЧГ».