Про тих, що нависли над криворіжцями і своїми діями сприяють окупації мовно-інформаційного простору
Тривога і сум
обгортають душу, коли читаєш місцеву газету під назвою «Червоний гірник» і
намагаєшся збагнути, в яких реаліях живуть оті так звані журналісти, що в ній
працюють, і ті чиновники, які в ній виступають зі статтями або «красуються» в
ітерв’ю. Прошу червоногірничан не ображатися, бо написав «так звані» не
спересердя, а відверто: як оцінку поставив. Оскільки маю впевненість у тому, що
є різниця між кваліфікованими журналістами (які відверто й точно
...
Читати далі »
|
На це запитання дасть відповідь суд
після того, як проведе експертизу Сергій КУЧЕР
Протягом останніх судових засідань у Центрально-міському
місцевому суді міста Кривого Рогу, які проходять під головуванням судді Олені М’ЯСОЄДОВОЇ,
сталися важливі зміни.
...
Читати далі »
|
 СЕНСАЦІЙНИЙ поворот
намітився у розгляді судової справи, пов’язаної зі спорудженням прибудови до дев’ятиповерхового будинку на вулиці ПУШКІНА
в місті Кривому Розі (на світлині). Її розглядають у місцевому суді
Центрально-міського району під головуванням судді Олени М’ЯСОЄДОВОЇ уже п’ятий рік, і на останньому засіданні, 27
березня, пред
...
Читати далі »
|
 Здається, страшне
минуле мало б навчити нас тому, що тоталітарні режими налаштовані у діях своїх
проти українського народу: проти його мови, проти його культури, проти його
прагнення до волі. Доказом жахіття дій тієї влади є загибель мільйонів
українців, які стали жертвами нацизму і сталінізму ще у двадцятих-сорокових
роках минулого століття за часів Радянського Союзу. Але, на превеликий жаль,
треба визнати, що те минуле нас так і не навчило цінувати своє, українське,
цінувати свою волю, свободу слова і перші завоювання демократії молодої
Української держави. А тому цим неуцтвом нахабно користується нинішня влада,
особливо місцева (обласна і криворізька), нав’язуючи нам «вчорашні» зразки
часів «імперії зла».
...
Читати далі »
|
(За матеріалами міжнародної конференції)
29 листопада в Севастополі відбулася визначна подія: міжнародна конференція «Безпека Чорноморського
регіону: енергетика, економіка та екологія». Організував її та провів у конференц-залі
«Адмірал» готелю «Севастополь» Фонд Конрада Аденауера спільно з Інститутом
зовнішньої політики Дипломатичної академії України при МЗС України і Центром
сприяння вивченню геополітичних проблем та євроатлантичного співробітництва
«НО
...
Читати далі »
|
(На прикладі міста Кривого Рогу)
Після
російсько-радянського за своєю суттю вересневого свята у Кривому Розі на душі було і гидко, і гірко.
А саме те свято називалося по-совковому банально й примітивно: «Єдина родина –
моя Україна». Кого ще не відвертає від читання до безглуздя типізованих
подібного штибу матеріалів, можете прочитати про нього ось тут, на офіційному
сайті виконкому Криворізької міської ради:
...
Читати далі »
|
Переді мною сиділи
три жінки. Бліді і змарнілі, вибачте. І мені дуже рідко доводилося бачити в
очах людей таку зажуру, майже приреченість, як у тих трьох, де на самому денці
лежало прохання-благання про допомогу… І не тільки в очах, а і в
листах-зверненнях до високопоставлених чиновників з міської влади, обласної
влади і вище…
Ось, наприклад, рядки
із одного з них - до міського голови Юрія ВІЛКУЛА (подаю мовою оригіналу):
...
Читати далі »
|
День міста Кривого
Рогу, який місцева влада відзначала 28 травня цього року, безперечно, був для
неї таки святом. Але – не для мене. Бо для мене він став ще одним нагадуванням
про те, що посиленими темпами відбувається окупація мовно-інформаційного
простору моєї Батьківщини (для початку), яка у найближчому майбутньому може
завершитися якщо не окупацією та наступним зникненням цілої Української
держави, то її розпадом на частини. І це справді може статися, бо до цього
своїми нерозумними (а можливо, і навмисними) діями підштовхують, зокрема, і
міський голова Кривого Рогу Юрій ВІЛКУЛ, і син цього міського голови Олександр
ВІЛКУЛ, який нині є головою Дніпропетровської обласної державної адміністрації.
Такі висновк
...
Читати далі »
|
(Есей)
Живемо із мрією
відзначити: 22 травня – 150 років від дня перепоховання тіла українського генія
Тараса ШЕВЧЕНКА, а 28 червня – День Конституції України як незалежної Української
держави. І цей шлях між двома датами довжиною приблизно в місяць має стати
визначальним у нашій історії і вирішальним – для її успішного продовження,
оскільки бачимо, як ціла велика група високопосадовців на рівні престолу
України (а ще більша – на місцях) носять у своїх серцях червоний прапор із
серпом і молотом не як символ тоталітарної держави («імперії зла»), а як благо
для українців. А тому їм може бути ближчим шлях знову до Радянської Р
...
Читати далі »
|
 Дуже подобається тім, які не хочуть працювати (бо вони постійно
перебувають у стані хворобливої закоханості в себе і в свою ілюзорну
вищість над іншими), розділяти Україну на різні частини, аби успішніше
панувати й милуватися своєю «довершеністю», зазираючи при цьому в
дзеркало або в очі відданих їм слуг. Вони стверджують, що це там, на
заході, «якісь галичани» боролися за свою національну незалежність, а в
центрі та на сході, бачте, «справжні українці» були мирними й не чинили
спротиву владі, в тому числі – більшовикам. Однак у таких своїх
висновках ті паничі відчутно помиляються, оскільки у двадцяті роки
минулого століття найпотужніший спротив імперській більшовицькій владі
був не де-небудь, а саме в центрі. І сьогодні все більше й б
...
Читати далі »
|
|
