День міста Кривого
Рогу, який місцева влада відзначала 28 травня цього року, безперечно, був для
неї таки святом. Але – не для мене. Бо для мене він став ще одним нагадуванням
про те, що посиленими темпами відбувається окупація мовно-інформаційного
простору моєї Батьківщини (для початку), яка у найближчому майбутньому може
завершитися якщо не окупацією та наступним зникненням цілої Української
держави, то її розпадом на частини. І це справді може статися, бо до цього
своїми нерозумними (а можливо, і навмисними) діями підштовхують, зокрема, і
міський голова Кривого Рогу Юрій ВІЛКУЛ, і син цього міського голови Олександр
ВІЛКУЛ, який нині є головою Дніпропетровської обласної державної адміністрації.
Такі висновки я
зробив після того, як побував того дня на центральному стадіоні в Кривому Розі,
де відбувалася святкова театралізована вистава на честь чергової річниці від
дня заснування мого рідного ще з діда-прадіда міста.
Там виступали зі
своїми привітаннями і перший з названих ВІЛКУЛІВ, і другий. Юрій Григорович,
міський голова, зокрема, сказав: «Кривой
Рог с каждым годом становится краше. Сегодня открыли памятник легендарному
казаку Рогу и крупнейший в Украине свето-музыкальный фонтанный комплекс». Щодо цього,
по-перше, необхідно зазначити, що посадовець (і це дуже вірогідно) поширює
інформацію, яка не відповідає дійсності, оскільки Кривий Ріг (на базі
експертної оцінки) визнано найбруднішим містом України. До того ж, добре
відомо, що наше місто також входить до першої п’ятірки міст України із
найбільшими загрозами техногенних катастроф. А з такими характеристиками він аж
ніяк не може бути красивим. Хіба що хворобливо красивим? – Але в такому разі це
не привід для радощів. По-друге, неможливо було б уявити, якби німець за
національністю став раптом мером одного із французьких міст і на честь свята
звернувся б до них із привітанням німецькою. А от міський голова Кривого Рогу
зробив таке, звернувшись до них російською, а не державною (як того вимагає
закон і елементарна ввічливість та порядність, оскільки відомо, що за останнім
переписом - 2001-го року - майже 80 відсотків криворіжців вважали себе
українцями).
Але син його,
Олександр Юрійович, пішов ще далі. Бо спочатку він зачитав державною мовою привітання
Президента України, а після цього сказав наступне: «А тепер дозвольте декілька
слів від себе. Дорогие
земляки, я поздравляю вас с днем нашего любимого города!», а дещо пізніше у
своєму виступі підкреслив: «Потому
что Кривой Рог – это наша земля. Наши успехи и начинания поддерживает и наш
Президент Виктор Федорович ЯНУКОВИЧ. И на этой неделе он присвоил Криворожскому
университету статус Национального».
Ви відчуваєте, шановні наші читачі, як в у
цьому контексті виглядають словосполучення «это наша земля» і «присвоил… статус
Национального»? Хіба це про українську землю мовиться, хіба про українську
націю? – Адже це виступав не якийсь блазень, а керівник одного з найбільших
регіонів України. Адже він від імені держави (бо посадовець, і те його «от себя»
нічого не вартує) показав приклад тисячам присутніх на стадіоні і ще мільйонам
тих, які побачать виступ по телевізору та в мережах Інтернету, як треба себе
поводити і що говорити. А вони ж намагатимуться його наслідувати. І чиїм тоді
згодом може стати наш мовно-інформаційний простір і наша земля. Вгадайте з
трьох разів. Та й чи може бути взагалі Україна без української мови?
|
