(Байка)

Чужинська Попелиця  (а простіше,- Тля)

Угледіла, де можна поживитись,

Щоб їсти й пити, тільки не трудитись,

Прибрала все до рук і вже гуля.

Господарює на городі Тля,

А Садівник відпочиває в хаті,

Заквітчаній, мов панночка на святі,

Бо знає, що навкруг – його земля.

Тому він легко (на багато літ!)

Віддав ту землю Тлі в користування

За спокій без турбот і частування

Та й розкошує, як в сметані кіт:

І муркотить, оточений тілами

Красунь заморських, і танцює, й п’є, 

І  всі щедроти світу пізнає,

Про що не бачилось і в снах поміж ділами.

Але недовго він розкошував,

Бо десь під осінь однієї днини,

Побачив свій город без жодної рослини,

І лиш тоді про все пожалкував

І став шукати Тлю, щоб пояснила,

Якого дідька щезло все з землі

І де село (бо жив же він в селі!),

І де та сила, що таке вчинила?

Дійшов до центру, глядь,  аж  всюди Тля:

Розбухла біло-синя й інша всяка…

Нема людей, лише худий Собака

Стрів на проході, хоч навкруг – його земля!..

«А гдє Ваш пропуск, по какому праву

Сюда ворваліся, как тот фашист?

Іль, может, Ви - бандіт і терорист?...» -

Почув з порогу ще, і зразу збавив

І оберти, і натиск. Очі – вниз.

Ще й попросив: «Мені, товаріщ, нада

Туда, а Вам – ось малінька  награда…», -

Та й  дав тому на лапу, щоб щось гриз…

Подіяло: дістався кабінету,

А там у кріслі – теж розбухла Тля,

Тож Садівник покірно, мов теля,

Зайшов і помолився на портрети

А з крісла: «Мєлочь ти! Молісь своїм!

Канай отсєль у ту свою «оселю»

І там ослом живі, кріпак осєлий!

Не понімаєш? Я могу й другім…»

«Охрана! – крикнула, - Ось цього – до землі!

Щоб ближчим був до милої, до неї!...

Нехай на цвинтарі несе ту ахінею

Про землю й волю. Досить! Слава –Тлі!»

                     ____________

Ось так і ми, віддавши владу Тлі,

Залишились чужими на землі,

Своїй, напіврозкраденій, в неволі,

А зграя Тлі гуляє на престолі,

І в регіонах їхні пики ситі

Кидають заклики несамовиті

Про «дружбу у Таможенном Союзє»,

Хоч їхня ціль уся – в розбухлім пузі.

То х то ж ми? Українці чи для Тлі

Пособники і бранці при руїні?

Хто там шепоче «Слава Україні…»? –

Гучніше!  Дійте на своїй землі!

І годі  голови схилять та хитрувати,

Бо землю й волю треба  повертати!

Гей, Садівник, народ, не гни ти спину

На ту розбухлу від посад тварину!