(Казка для дорослих про новонароджений досвід)

1.

Давно це було… Тоді ще,  коли величний повноводий Сексовань став нерозлучним супутником стрімкої Сексогані і на місці їхнього злиття-поєднання  швидко виросло ціле місто, яке самі його жителі напівжартома назвали Інкубатором. Але назва ця поступово прижилася і сприяла подальшому  розмножуванню. Та так вдало місто свою назву у майбутнє просувало, що головним його правителем у останні роки став професор, якого звали Інкубат, а губернатором Кукуріканської області, якій воно було підпорядковане,  - Інкусин. І оскільки обоє вони були одного (півнячого) роду, то вирішили з метою поліпшення життя вже сьогодні запровадити під час (як вони назвали) «інкубаційного періоду формування особистості нового типу» непереможний порядок постійно діючого експерименту під назвою ДРУЖНЬОГО КУРКУВАННЯ. Сама ж його центрова новаторська ідея полягала в тому, щоб організувати справу роботи й відпочинку для жителів міста таким чином, ніби кожен із них (подібно до квочки) повинен був відчувати, що от-от має знести яєчко. А тому з цієї причини мав гостро відчувати свою відповідальність за можливий рівень якості найближчого майбутнього заради комфортного життя свого потомства.

Ось чому побіля центрального курника з’явився величний пам’ятник-образ Сексовані, який сидів верхи на Сексогані, а поряд  (у вигляді розцяцькованого квітами яйця) – величезний годинник, на поверхні якого одна стрілка переповзала через іншу, народжуючи все новий і новий час. Всю ж цю ритмічну  композицію співжиття довершував фонтан щастя із запаморочливою мелодією, яка закликала людей не до протиборства, а до постійного злиття-поєднання.

2.

Але це був тільки початок. Бо курс на турботливість і взаємне щастя мав своє неповторне продовження.

Муніципальна телерадіокомпанія «Інкубана» запровадила демонстрування  ранкової гімнастики в такому гранично реальному форматі, що кожному глядачеві здавалося, ніби ті вправи дівчата виконують близько-близько, ну просто в його ліжку. А місцеві чиновники, вилискуючи розповнілими обличчями з екранів, теж значно наблизилися до своїх підлеглих, а тому поступово скоротили кількість прийомів із окремими громадянами до одного на тиждень, круто розвернувши свою орієнтацію на «масовий формат» із використанням телебачення. А ще далі Інкубат з Інкусином  пішли в питанні спілкування за допомогою листів та під час громадських слухань з важливих питань. Відповіді то сипалися на громадян з усіх боків, нагадуючи їм світлих метеликів щастя (бо виглядали вони майже білесенькими, оскільки в них до мінімуму було скорочено кількість слів), то взагалі в цьому потоці раптово наставала пауза, аби кожен усвідомив, наскільки важко жити в разі повної відсутності тих «світлих метеликів». А громадські слухання зі складних питань вони вирішили взагалі поступово усунути з реальності, обмежившись при цьому тільки формальними повідомленнями в газеті «Рудий Інкубатор», і перемістили всю ту вагу складності на свої державні плечі.  Таке рішення моментально дало позитивний результат: громадяни почали цікавитися у будівельників, а що ж то вони будують у різних місцях і для кого, а самі будівельники на всі сто скористалися можливістю розвинути фантазію і творчість, даючи різноманітні відповіді на свій смак.

У свою чергу, такі дії послужили стимулом для розвитку свободи слова, і поверхні парканів, дошок для рекламних оголошень та навіть окремо взяті стіни деяких будинків перетворилися прямо на очах місцевих громадян на нові засоби масової інформації. І тут рівень тієї свободи залежав уже і від самих творців текстів та малюнків, і від спритності комунальників. Зграйки останніх у синіх халатах з помаранчевого кольору відрами, в яких була густа чорна фарба, та з жовтими ганчірками в руках можна було зустріти будь-де, куди ступала нога кожного з числа пересічних журналістів-аматорів. А отриманий високий рівень свободи слова на базі такого вільного змагання сторін відкрив абсолютно нові горизонти для рішень і дій місцевої влади.

3.

Інкубат з Інкусином разом зі своїми охоронцями, що все вкупі називається органами місцевого самоврядування, запровадили в життя ще дві нові ідеї: саморуйнування шляхом співтворчості з владою задля подальшого оновлення і - самолікування шляхом цієї ж таки співтворчості. І в результаті таких дій, наприклад, хворі на різні хвороби стали більш рухливими й мобільними, бо відчули, що влада знає про їх поки що невпорядковане існування на цьому світі. Вони почали писати різні листи з проханнями про допомогу, скаржитися у вищі провладні інстанції. А група інвалідів, що користуються апаратами «штучна нирка», самотужки вдалися навіть до прямих інвестицій на придбання необхідних інгредієнтів для лікування.  Тому Інкубат з Інкусином вирішили зекономлені таким чином кошти витратити на спорудження ще однієї (тепер уже – висотної) дзвіниці для православних вірян північного патріархату зі скульптурою блакитного півня на самій вершині тієї споруди. 

Що ж стосується ідеї саморуйнування задля подальшого оновлення, то вона вже почала давати (хоч і поки що маленькі, але свої) плоди в дев’ятиповерховому будинку, який все ще стоїть на розі вулиць Сашка Гарматного та Карла Дванадцятого. Спочатку Інкусин та Інкубат звеліли вирвати й викинути на смітник прихований електродріт, за допомогою якого мешканці будинку використовували електроенергію для своїх потреб, і замість нього повісити в під’їзді недостатньо ізольований тимчасовий електродріт. І тут потрібно визнати, що задум спрацював не повністю, бо 16 квітня минулого року будинок все ж не згорів у полум’ї, бо творці ідеї забули заздалегідь сповістити пожежних про свої плани, які й зупинили процес загоряння. Однак є інформація, що місцеве самоврядування вдалося до наступних кроків. Адже навіть мешканцям того будинку невідомо, що прямо до його стін підходить під землею великий підвал, в надра якого нікого не допускають. Так от у тому підвалі готується спеціальний мікровибух, внаслідок якого по всьому будинку будуть не те що тріщини, помітні вже сьогодні, а й сам він стане напівживим історичним пам’ятником новітнього місцевого самореформування. 

4.

Сьогодні на перехресті Сексовані й Сексогані місто Інкубатор так вільно  розляглося у просторі, що хочеться продовжувати й продовжувати цю чудову казку про звершення місцевої сімейної команди реформаторів, які називають себе дружною родиною або ще по-іншому: партією Інкубас, котра є невичерпним джерелом творчості народних мас на чолі зі своїми невтомними провідниками Інкусином та Інкубатом. І мало, дуже мало їхніх зображень по всьому місту. А треба, щоб їхні портрети (і навіть пам’ятники цим реформаторам) було доступні для споглядання кожному, для кого метод розвитку шляхом ДРУЖНЬОГО КУРКУВАННЯ є тією програмою, результатом якої може бути не тільки вдале самолікування й саморуйнування з подальшим оновленням, але й повернення до основ творення на самому його дні: до невмирущих Сексовані й Сексогані.