Сідало сонце за далекі гори,

Було і весело, сумно на землі,

А в лісі звірі позбігалися на збори:

Зібралися великі і малі.

Торкалась тема виступів-дебатів

Питання надзвичайної ваги:

Як краще разом звіртеатр побудувати

З матеріалів (та не дорогих,

А щоб з відходів, з гілочок гниленьких

І без надмірно грошовитих трат)

Тут, на галявині, гарненький, дешевенький,

Під синім небом виріс звіртеатр.

Було всього: і висловів крилатих,

І просто галасу, і правди, і брехні,

Недобрих намірів когось кудись послати

Чи пошукати істину в вині…

Все ж ухвалили аж за три години,

Що будуватимуть десь тижнів через два

Театр одна бригада мурашина,

А ще – Ведмідь, Сайгак, Сорока і Сова.

… І ось початок. Урочиста тиша.

Ось на трибуну піднімається Ведмідь:

«Я – не Мураха, не якась там Миша,

А тому буду діло говорить…

Отже, театр… Це добре… Ще й змагання…

Та тільки з ким? Що може мурашва?

Моя ж бригада в цілім світі знана:

Універсальна, лісостепова.

Здамо об’єкт до зимової сплячки,

У нас – організація, підряд.

Хай касовий кіоск здадуть мурашки –

І то вже добре. Ну, а ми – театр».

Послухала громада та й схвалила

Такі «правдиві та тверді слова»:

Хай той об’єкт будує справжня сила:

Ведмідь, Сайгак, Сорока і Сова.

Та й розійшлися по місцях робочих

Всі будівельники і спостерігачі

І працювали жружно аж до ночі,

Мурахи ж працювали і вночі…

Час все минав, і ось настала осінь,

Уже про спеку й мови не було,

А на об’єкті до кінця і досі

Було далеко. Далі, ніж в село.

Якраз туди щодня в обідню пору,

Немов скажений, бігав наш Сайгак,

Сорока десь літала «в разговорах,

Сова писала книгу «Что есть брак?»,

Сам бригадир очікував Сайгака

У верболозі серед стиглих трав,

А випивши вогнистої з півбака,

Щось із Совою «бракоробне» виробляв.

В той час Мурахи (що «малі та кволі»)

Вже два кіоски встановили в ряд.

Нема – театру, тільки стіни голі…

Ось це і весь кінцевий результат.

_________________

Така ось, метушлива й безтолкова,

Вся наша українська розбудова:

Бригади, коаліції, дебати…

Нема тільки кому розбудувати.

А істина – безвинна і проста:

Великою назвалась дрібнота.

              2006 р.