Не все буває так, як хочеться, як мрієш,

А більше навпаки: то чорне, то дурне.

Та все-таки живеш і вже тому радієш,

Що сонце з висоти тебе не обмине,

Що є на світі Бог і очі, що від Бога,

В яких-жива роса у сонячнім вогні,

Що в кожного – своя, лише одна, дорога,

Але ж ніхто не зна, що буде вдалині.

Тому, дороги всі з’єднавши в нашім краї,

Збудуємо із мрій в далекії світи

Те, що в серцях живе, те, що ми вибираєм:

Собори наших душ, із наших доль мости.

І будуть в них і Бог, і очі, і рослини… -

Весь цей безмежний світ, що лине в майбуття –

Собори наших душ під небом України,

Гарячі, як любов і вічні – як життя.

                                            2001 рік