ПРОМІНЬ ПОШУКУ

1.

НЕЩОДАВНО, 16 серпня, близько двадцяти жителів нашого міста із красномовними написами  на плакатах вийшли на площу перед будинком Криворізької міської ради з протестною акцією. Чому красномовними? Бо на тих трьох плакатах можна було прочитати таке: «Пане Вилкул! Не розміщуйте свій бізнес на прибудинкових територіях нашого міста», «Панове депутати! Ви спотворюєте площу Артема», «Криворожане против выгребной ямы на пл. Артема». До того ж, ці написи на плакатах  були проілюстровані виступами.

Так, голова  громадської організації «Громадська Рада  Криворіжжя» Ірина ТУРОВСЬКА говорила про те, що «влада міста не чує громадян, інтереси яких вона повинна захищати». У своєму виступі вона  загострила увагу присутніх ось на чому: «…ми пишемо скарги, звернення, ходимо на особисті прийоми до наших владців, але у мене складається враження, що над нами просто знущаються, відстоюють свої інтереси, свій бізнес». А потім продовжила:. «Історія, яка торкнулася безпосередньо вашого будинку № 1  на площі Артема, - це не тільки ваша проблема, вона почалася давно, коли влада почала зганяти зі своїх місць підприємців, у яких були МАФи, кіоски…А мета була одна – захоплення землі».

Голова будинкового комітету будинку № 1 імені Артема Л. В. КНУТ, зачитуючи звернення від мешканців, підкреслила: «Ми, мешканці будинку, вимагаємо скасувати це рішення… нам не потрібні тут під вікнами каналізації та зливні ями. У нас і так сім магазинів і ще п’ять кіосків перед нашим будинком. Це наша прибудинкова  територія, ми за неї платимо. Ми хочемо, щоб нас почув мер…».

Зачитала звернення  й Ірина ТУРОВСЬКА, в якому говорилося про те, що законодавство  України порушив не хто-небудь, а сама Криворізька міська рада:

«… згідно з українським законодавством,  міський голова та депутати міської ради є представниками інтересів територіальної громади, які повинні виражати та захищати інтереси громадян, в межах своїх повноважень виконувати їх доручення. Але ми можемо констатувати, що в нашому місті мер та депутати представляють та захищають інтереси не громади, а окремих осіб та їх «зашифровані» бізнеси. Це підтверджується тими рішеннями, які приймають депутати міської ради  найчастіше одноголосно. А саме: 27.03.2013 р. рішенням міської ради №1878 ТОВ «Салтівський м’ясокомбінат КР» було надано право на земельну ділянку за адресою: площа Артема, 1. На підставі цього рішення це підприємство вже почало земельні роботи. Але коли міська рада прийняла це рішення, вона порушила діюче законодавство, бо надала право розташувати тимчасовий  об’єкт для здійснення підприємницької діяльності на прибудинковій території. Прийнявши таке рішення, депутати не тільки порушили закон, тим самим вони надали дозвіл на псування вигляду міста – одна з найкрасивіших і відомих площ  перетворилась на «збіговисько» торгових будок. Вони не тільки встановлюються на тротуарах, які є частиною прибудинкової території, за яку сплачують мешканці будинку №1. Вони ще й підключають свої комунікації до вкрай зношених комунікацій будинку без дозволу його мешканців, які є співвласниками цих комунікацій…»

В цьому документі зазначалися також і вимоги, з якими Ірина ТУРОВСЬКА разом із мешканцями будинку звернулася до міського голови Юрія ВІЛКУЛА, до секретаря Криворізької міської ради Сергія МАЛЯРЕНКА і до голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації Дмитра КОЛЕСНІКОВА. А вони – наступні:

«…ми – громадяни міста Кривого Рогу, в тому числі, - мешканці б. № 1 пл. Артема, які зібралися сьогодні, 16 серпня, на площі Радянська, біля стін міськвиконкому, вимагаємо:

1. Згідно зі ст. 48 ЗУ «Про місцеве самоврядування» створити тимчасову контрольну комісію з розгляду ситуації, що склалася.

2. На засідання комісії запросити голову ГО «Громадська рада Криворіжжя» ТУРОВСЬКУ І.Л. та голову будинкового комітету б. № 1 на пл.. Артема КНУТ Л.В.

3. На час роботи комісії відізвати дозвіл на виконання земельних робіт № 1622 від 07.08.2013 р., наданий ТОВ «Салтівський м’ясокомбінат КР» виконкомом Саксаганської  у місті ради.

4. Відмінити рішення міської ради №1878 від 27.03.2013 р.

5. Довести це звернення до депутатів Криворізької міської ради.

 6. Голові Дніпропетровської обласної державної адміністрації Колеснікову Д.В. в межах своїх повноважень забезпечити законність дій  Криворізьких органів місцевого самоврядування.

7. Відповідь надати письмово в строки, передбачені чинним законодавством…»

А в самому кінці цього звернення його автори роблять такий висновок:

«…ми залишаємо за собою право, згідно з п. 10 ст. 59 ЗУ «Про місцеве  самоврядування» звернутися до суду для визнання незаконним рішення міської ради № 1878 з мотивів його невідповідності  Конституції та законам України, а також всіма доступними нам способами не дозволяти  ТОВ «Салтівський м’ясокомбінат КР» спотворювати нашу площу Артема».

Крім цього, необхідно підкреслити той факт, що на площі перед будинком міськради (біля лавочок і перед виходом на проспект Металургів), а також безпосередньо перед парадним входом до цього будинку і в його внутрішніх приміщеннях біля того кабінету, куди зазвичай криворіжці приходять зі своїми заявами,  зверненнями та скаргами (у тому числі, - колективними) того дня, 16 серпня,  було невиправдано багато охоронців.. До речі, мене  як редактора газети «Промінь Просвіти» (я назвав себе й продемонстрував усім присутнім у кабінеті своє редакційне посвідчення) намагалися звідти виставити й виявляли відверте невдоволення тим, що я проводив там відео- та фотозйомку. Водночас тільки після моїх настійливих вимог лише один із правоохоронців назвав себе (і при цьому продемонстрував своє посвідчення), але  ніхто із присутніх там осіб жіночої статі так себе і не ідентифікував працівниками виконкому міськради.

Після того, як хвилин за двадцять група людей у складі з кількох чоловік (і я – в тому числі) повернулася до протестувальників, що чекали на нас біля бокових чавунних воріт будинку Криворізької міської ради, через деякий час усі розійшлися у своїх справах. А мені пригадалося те, що відбувалося у стінах цього будинку в 2004-му році, дев’ять років тому…

Я тоді працював кореспондентом міської газети «Право» (її редактором був відомий у місті юрист Олександр ГІЧКО), і до нас у редакцію завітав ветеран праці Петро БІЛИК (на превеликий жаль, кілька років тому він після «лікування» в лікарні не витерпів страшного болю й пішов із життя), який повідомив, що ніяк не може подати колективне звернення  до міської влади (бо просто не приймають) від жителів одного із селищ Жовтневого району. Тож довелося редактору разом зі мною «озброїтися» двома диктофонами і однією цифровою фотокамерою, аби все-таки примусити міське начальство прийняти ту колективну заяву. На першій сторінці з’явився тоді матеріал (газета «Право» видавалася російською мовою) під заголовком «В чужом доме».

 Тому, як це не гірко мені сьогодні констатувати, доводиться все ж підтвердити, що той будинок і досі залишився для криворіжців чужим. І невідомо, скільки нам іще доведеться смертей пережити, аби там нарешті «поселилися» справді захисники наших конституційних прав, а не фарисеї, які дбають насамперед про те, як себе захистити від народу.

2.

Як це не прикро, але доведеться  згодитися з тим, що насправді немає ще у нас у місті реального самоврядування, хоч його настійливо вимагає закон. І не тільки описаний вище приклад – тому підтвердження. Були й інші.

Так, у нашій газеті  в листопаді 2012 року під заголовком  «Місцеве самоврядування чи авторитарне самоуправство?» був опублікований лист, підписаний координатором ініціативної групи представників територіальної громади мікрорайону «Всебратське-2» (Макулан) міста Кривого Рогу Петром ЛИСЕНКОМ (він, полковник, є головою криворізької організації всеукраїнської громадської організації «Спілка офіцерів України»)

В тому листі, посеред іншого, говорилося:

«Останні події, які пов’язані з намаганням 24-25 жовтня 2012 року облаштувати громадський туалет під балконами і вікнами будинку №49 та павільйону мережі магазинів «Семейка» безпосередньо в зоні інтенсивного пішохідного руху мешканців (в обох випадках – знову без обговорення і погодження з мешканцями) викликали наші обурення і звичайний людський протест проти нехтування нашими людськими і конституційними правами з боку посадових осіб виконкому Центрально-міської районної у місті ради… Вище згадані події, на наш погляд, свідчать:

- про порушення посадовими особами виконкому Центрально-Міської районної у місті ради наших конституційних прав як громадян України («Стаття 140. Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.»);

- про недотримання цими посадовими особами на території мікрорайону «Всебратське-2» (Макулан) положень «Загальної декларації прав людини», що була прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року («…Кожна людина має право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені…»);

- про підміну цими посадовими особами поняття «місцевого самоврядування», викладеного в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» (стаття 2 «…Місцеве самоврядування в Україні – це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади – жителів … самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України…») поняттям «авторитарного самоуправства».

Як би там не було, але після дружних і організованих дій саме цієї місцевої громади на «Всебратському-2» кіоски з назвою «СЕМЕЙКА» почали зникати з нашого міста. Але тепер майже всі побачили, що замість них (фактично на тих же місцях)  з’являються кіоски з написами «Салтівський м’ясокомбінат».

Та й це - ще далеко не все. Для ілюстрації ще одного «діяння» місцевої влади й бізнесменів процитуємо початок кореспонденції під назвою «На вулиці ПУШКІНА правлять бал терористи?», що була опублікована в нашій газеті у квітні 2011 року. Ось він:

«Так сталося, що 2005-го року мешканців однопід’їздного  будинку №1, що по вулиці ПУШКІНА міста Кривого Рогу, опитували (як пізніше виявилося, - приблизно третини квартир), чи згодні вони на те, аби до будинку прибудували приміщення одноповерхового продовольчого магазину.  Чому ж ні? – Згодилися. Та їхньому  здивуванню (і не тільки йому) не було меж, коли 2006-го року тут реально «вималювалося» не приміщення обіцяного магазину, а ціле кафе, приміщення для аптеки «Фалбі», а «на додаток» - ще й зал для комп’ютерних ігор. Як вдалося пізніше з’ясувати, прибудовували не лише збоку, але і в глибину, і були там не тільки віртуальні «комп’ютерні ігри», а й реальні гральні автомати. Так, бо всупереч обіцянкам, тут, біля першої крупнопанельної дев’ятиповерхівки Кривого Рогу, спорудженої 1970-го року на честь 100-річчя від дня народження Володимира ЛЕНІНА, влаштували ще й «підвальчик», а якщо бути точнішим, - то величезний підвал об’ємом понад 600 кубометрів!..»

Тут ситуація й нині надважка, оскільки мешканці будинку рішуче й згуртовано не виступили одразу на захист своєї прибудинкової території. Тому більше сімдесяти відсотків її нині зайняті комерційними структурами, з балконів то тут, то там стирчить  гола арматура, будинок уже двічі ледве не згорів. У той же час послідовну боротьбу веде… лише одна сім’я в минулому офіцера радянської армії, а нині пенсіонера й інваліда праці Михайла КРОЧІ, і сім’я ця абсолютно беззахисна перед сьогочасною місцевою владою з її нелюдським, ненажерливим «апетитом». Майже п’ять з половиною років (довше, ніж ми воювали з гітлерівцями!) тривають суди. Причому найприкріше те, що останній  (при тому, що навіть судовим експертом визнано численні порушення будівельних норм; та ще й частина кімнат і під’їзд – у тріщинах) вирішив не зносити прибудову до цього будинку разом із кафе «Джеронімо», а вирішив виконати роботи з перебудови. Тільки мені невідомо, яким надпотужним майстром (хіба що – напівбогом!) треба бути, аби всі ті роботи справді якісно і без порушення спокою мешканців будинку  виконати до початку наступного року. Бо це просто ненаукова фантастика!..

А тому, як на мене, навіть ці  приклади (а їх  у місті можна знайти й більше) свідчать про те, що ті працівники бізнес-структур і влади, які погіршують наше життя й намагаються захопити територію, на якій ми проживаємо, якою ми користуємося і за яку сплачуємо гроші, поводять себе, як загарбники. Так, бо навіть у Тлумачному словнику української мови записано, що ЗАГАРБНИК – це «той, що насильно захоплює що-небудь; завойовник». До речі, у цього слова є ще й синоніми, серед яких, зокрема, й такі: «займанець», поневолювач», окупант»…

НА СВІТЛИНІ:  учасники протестної акції біля стін будинку Криворізької міської ради.