ПРОМІНЬ ПОШУКУ

ПОДИВІМОСЯ САМІ НА СЕБЕ:

НА РОЗ’ЄДНАНИХ І ЩЕ ЖИВИХ

26 листопада, в понеділок, у Кривому Розі вчергове розпочався Мандрівний кінофестиваль DOCUDAYS UA. Як уже традиційно склалося – з прес-конференції, демонстрації одного з фільмів з наступним його обговоренням. Цього разу для перегляду було обрано документальну кінострічку української режисерки Жанни Максименко-Довгич під назвою «Вихідний». Все відбувалося в Центрально-Міському районі на проспекті Поштовий у кафе «Вільний простір».

Починаючи з 2009-го року, організаторами кінопоказу фільмів цього фестивалю в Кривому Розі виступає громадсько-культурний клуб «ШЕЛТЕР+». Його представляв координатор Станіслав Корнієнко. А для народного депутата України першого скликання Миколи Коробка разом з його командою від громадської організації «Криворізьке міське правозахисне товариство» це вже було дванадцяте коло кіномандрів Міжнародного фестивалю Кривим Рогом, починаючи ще з 2007-го року. Так само, як і для нашої газети, яка є постійним його інформаційним партнером з того часу.

У своєму вступному слові координатор кінопоказу фільмів Міжнародного фестивалю ДНІ ДОКУМЕНТАЛЬНОГО КІНО ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ DOCUDAYS UA у Кривому Розі від ГО «КМПЗТ» Олександр Чижиков зазначив: «Фестиваль – це такого роду майданчик, який створює в місті, де він працює, можливість демократичним силам спілкуватися, бо важливо, щоб сектори суспільства (партії і громадські організації) знаходили спільний знаменник… Сенс цього фільму, передусім, у тому, що дуже важливо знаходити цей спільний знаменник. Бо Україна фактично на роздоріжжі. І дай Бог нам подолати всі ті виклики, перед якими стоїть наш народ у цей складний час».

Керівник ГО «КМПЗТ» Микола Коробко звернув увагу на той момент, що протягом останніх років фестиваль обирає для себе якусь одну наскрізну тему, яка об’єднує всі фільми. А потім продовжив, підкресливши наступне:

«Рівні рівності» – це цьогорічна тема. Ми тут можемо робити наголос на тому. що всі люди (незалежно від того, які вони мають особливості)… мають рівні права. А право передбачає рівність у самому своєму змісті. Конвенція про дискредитацію в галузі праці та занять, яка була прийнята 1958 року, започаткувала цей процес визнання в суспільстві рівності прав людей, незалежно від їхнього соціального стану, від кольору шкіри чи від чогось іншого. І це сталося під девізом, що не може бути місце для дискримінації. А Україна почала робити помітні кроки в цьому напрямку, прийнявши Закон України «Про заходи запобігання та протидії дискримінації в Україні». Це 30 травня 2014-го року, де якраз закладені ті питання рівності прав людини, повага до гідності, забезпечення рівних можливостей. От ми й намагаємось пропагувати ці знання».

А координатор Мандрівного кінофестивалю DOCUDAYS UA у Кривому Розі від громадсько-культурного клубу «Шелтер+» Станіслав Корнієнко, зокрема, сказав таке: «Наша задача – будоражити суспільство… Права людини – це може звучати дуже сухо, тому й робиться фестиваль через призму кіно, бо це веселіше, це цікавіше».

ПРО «ДЕНЬ ПОБЕДЫ» ПІД ЧАС ВІЙНИ

НА НАШОМУ ШЛЯХУ ДО ПЕРЕМОГИ

Запропонований організаторами Мандрівного кінофестивалю в Кривому Розі для перегляду фільм «Вихідний» виявився справді неординарною знахідкою. У програмі Міжнародного фестивалю DOCUDAYS UA про нього (як і про інші фільми) написано дуже коротко і стисло, написано наступне: «Історія не відпускає сьогодення. Інколи її переоцінка паралізує суспільний діалог. Свято, що колись об’єднувало покоління, сьогодні стає просто вихідним. Для кожного – своїм». Особливістю його стало те, що автори фільму самоусунулись від будь-якого спрямовуючого коментаря відзнятого матеріалу, але змонтували його так, що він цілком виглядає важливим і переконливим моментом реалій сьогодення, де зіштовхуються різні точки зору на свято «ДЕНЬ ПОБЕДЫ». Як на мене, то цей фільм за своїм змістом і актуальністю має для нас, для криворіжців, непересічне значення, хоч він і дуже короткий. А тому варто його показати з подальшим обговоренням у великій аудиторії, а не тільки для невеличкої групи за участю окремих журналістів і правозахисників. Якщо викласти повністю все обговорення, яке тривало приблизно втричі довше, ніж сам фільм, а також – сказане про документальне кіно перед переглядом фільму, то на це просто не вистачить всієї газети, а не те що – рамок цього невеличкого звіту про кіноподію в Кривому Розі. Тому я лише зверну увагу на думку, висловлену кіноглядачем з великим стажем (і одночасно – активним та діяльним правозахисником і дописувачем у нашу газету) Леонідом Багашвілі та ще деякими короткими оцінками-штрихами, які її доповнюють.

А Леонід Аркадійович сказав про документальне кіно взагалі і про цей фільм, зокрема, наступне:

«Документальне кіно – це специфічне кіно. Воно ніколи так і не було занадто розповсюджене, занадто цікаве для людей. Для мене, наприклад, DOCUDAYS UA у кривому Розі – це, безумовно, подія. Тому що я взагалі люблю кіно... Я люблю кіно, а тому (як кожна закохана людина) я до нього ставлюсь необ’єктивно. Документальне кіно має вплив на людину більший, ніж художнє. Воно має таку ж інтригу, такий же сюжет, як і художній фільм, тільки інакше донесений… Я думаю, що автори фільму досягли своєї мети: показали відсутність єдності. Всі прийшли. Можна було просто не йти. Для чого? Аби виразить своє «фе»? Немає єдності, її катастрофічно немає…Ті люди, що прийшли святкувати 9 травня, впевнені, що ображають їх пам'ять. Ті, хто з іншого боку (мені здається. що їх – меншість), ті впевнені, що ображають сучасність.. За радянських часів такі свята бували декілька разів на рік. Всі йшли і з прапорами, і з гаслами і кричали так, що аж стіни тремтіли. Але це було оброблено пропагандою. А тут…Якби ж то прийшов той ветеран тієї війни, хто на портреті!.. Але його немає, вже й кістки згнили. Він не прийшов би. А це прийшли ті, які пишаються чимось, до чого не мають конкретного відношення. А військовий дійсно говорить щиро. Він каже про себе і про людей, які були на війні поруч. Це два світогляди: світогляд демонстративний і світогляд щирий».

А ще мені сподобались два коротких моменти із інших оцінок. Наприклад, Микола Коробко, на мій погляд, дуже влучно охарактеризував одну зі сторін: тих, що жили минулим: «Там стільки ненависті, що тільки вибухівки не вистачало». А кореспондентка нашої газети і постійний учасник в плані висвітлення кінопоказів Олена Маковій висловилась так щодо побаченого в цьому фільмі: «Відсутність вміння вести інтелігентно дискусію… Якщо не вистачає аргументів, то люди й беруться за гасла. З одного боку: «Спасібо дєду за побєду», а з іншого: «Чемодан, вокзал, Росія».

І ЩО Ж ЗАЛИШИТЬСЯ ДЛЯ «СПІЛЬНОГО ЗНАМЕННИКА»?

Отже, важливо підсумувати все, звернувши увагу наших читачів на те, що і перегляд фільму, і самі суперечки та інші моменти, в ньому зафіксовані, відбуваються під час російсько-української війни, яка триває вже п’ятий рік. А з 26 листопада до 26 грудня (30 днів) триватиме воєнний стан, який введений в 10-ти областях України. І в цьому контексті всім нам дуже важливо бути об’єднаними навколо справи захисту молодої Української держави в боротьбі з ворогом: Російською Федерацією.

Як на мене, то це і має стати «спільним знаменником» нашого єднання. І координатор фестивалю в Кривому Розі Олександр Чижиков ще висловив ідею про створення з такою метою (наприклад, на екрані ТРК «Рудана») дискусійного кіноклубу, який би проходив 1-2 рази на місяць. І це добре. Причому – в прямому ефірі, на чому я наполягаю. Та чи піде на це підвладна місцевим правителям «Рудана», я не впевнений. Оскільки я ще добре пам’ятаю, як і цей телеканал, і газета «Червоний гірник» у 2013-2014-му роках, починаючи з 21 листопада майже два місяці не поспішали з висвітленням Євромайдану, який діяв у Кривому Розі. Найголовніше, на що нам усім тепер треба звернути увагу, так це на те. що у кожного з нас має бути діяльною душа, а – не пасивною, неначе захоронена в тілі задля вдоволення виключно його потреб і забаганок.