ПРОМІНЬ ПОШУКУ

ЦЯ ВЛАДА ТОЧНО ЗОГНИЄ,

БО ВЖЕ ХОДИТЬ НА ГОЛОВІ

Криворізька міська газета «Червоний гірник» за перші два літні місяці 2012-го (червень і липень) невтомно продовжувала піарити-рекламувати (фактично в кожному числі) Партію регіонів (як на рівні міської організації, так і на рівні районних). А ще - її найпомітніших функціонерів. Все ж інше, як на мене, було для редакції малоцікавим і другорядним. А якщо й цікавило, то майже обов’язково пов’язувалося чи то з ВІЛКУЛАМИ (старшим і молодшим), чи то з Костянтином ПАВЛОВИМ, В’ячеславом ЗАДОРОЖНИМ, Юрієм ЛЮБОНЕНКОМ, Сергієм МАЛЯРЕНКОМ і Валентиною БЄРЛІН. І коли я переглянув останнє з чисел та відклав підшивку газети вбік, у мене аж серце заболіло від гострого-гострого відчуття вбивчої самотності. Бо здалося, що крім них (названих) у місті більше немає людей (я вже не кажу про інші якісь партії, крім ПР). А коли ті люди й існують (уявилося в контексті тих публікацій), то лише у вигляді інформаційного приводу згадати про когось із місцевих партбонз. Тож на цьому тлі привітання з Днем журналіста України (в числі газети від 6 червня 2012 року), підписане міським головою Юрієм ВІЛКУЛОМ, сприймаю як щось дуже далеке від реалій криворізького життя-буття. Особливо ось у цьому місці: «Європейські стандарти життя неможливі без свободи слова, доступу до публічної інформації, захисту інтересів громадян, журналістів. Ці принципи активно підтримуються міською владою…». – ЯКА Ж ТІЛЬКИ ФАЛЬШ ГУСТА, ГА?

Як я уже писав раніше, враження таке, що газетою «Червоний гірник» повністю розпоряджається місцева організація Партії регіонів. Більше того, ці партійці до того розійшлися, що російською мовою подають чи не основні матеріали: із самої «столиці» області. Як ось у числі газети від 4 липня, на 11-й сторінці. Там «всьо па-рускі». Ось так: «При поддержке Олександра Вилкула прошел самый масштабный иузыкальный фестиваль страны «Краще місто – Дніпропетровськ». А внизу – «По информации упиравления прессы и информацыии Днепропетровсой обласной государственной администрации». В цьому ж числі (на сторінці 6) читаємо: Духовность и культура. «Україна моя квітуча»: заходите на сайт и учавствуйте в конкурсе». І ви помітили, шановні читачі, що тут найголовніше? Та те, що по-українському – лише той текст, що в лапках. Тобто – «Как бы Украина» виходить: «в кавычках, не настоящая».

Вони вже й іменні змагання з посадами «на рускій манєр» організовують. Про це було в числі 41-му за 2 червня. Читаю: «Первый экстрим-турнир на Кубок губернатора Днепропетровсой области Александра Вилкула». Ось так.  Ці «рукавадітєлі» вже, мабуть, давно готові, аби Україна стала губернією сусідньої імперської Росії, а вони – «луччімі подданимі гаспадіна Путіна». Як тільки гидко таке читати в ніби українській газеті!.. (Чи вже – у «как бы украинской»?)…

А ще (не знаю тільки навмисно чи випадково у них це виходить) матеріали російською в газеті підписують з піаром Партії регіонів найчастіше дві особи: «Дарья Акулова» або «Анжелика Вовкозуб». Хижий оскал на українське відчуваєте?

Можна ще і ще наводити приклади. Але й цього вже досить…

А мені. Чесно кажучи. хотілося прочитати за ці два місяці щось таке про українську справу, про історію України, про знаменитих українських письменників та поетів… Але де там!.. про Леся УКРАЇНКУ згадали (навіть у заголовку!) тільки у зв’язку з тим, як лікуватися від туберкульозу. А так – «только Великая Отечественная». Враження таке, ніби з історії України червоногірничан нічого не цікавить крім Другої світової війни «на территории бывшего Советского Союза». Щоправда, про День Конституції України згадали-таки, та й то – коротенько, в контексті розуміння її Вадимом ГУРОВИМ. Ніби в нашому місті немає більше справжніх творців тієї Конституції.

Отже, нинішня міська влада ходить фактично вже на голові і робить все, що їй заманеться, а народ у неї – тільки на словах. Та й то – наскрізь фальшивих. Але це й оптимізму додає. Бо коли так близько їй стало до землі, то точно: незабаром зогниє (адже навіть риба з голови гнити починає). Та і чи витримає українська земля таку наругу над нею і над її народом?

                                             Іван БІЛОХРЕСТ