ПРОМІНЬ ПОШУКУ

ВІЙНА іде. – Така реальність сьогодення через сто років після того, як українці піднялися на битву проти імперської орди заради національного визволення і створення Української держави. Піднялися для того, аби знову відчути себе господарями своєї землі, як це востаннє перед тим було ще за часів Козацької держави під управлінням Богдана ХМЕЛЬНИЦЬКОГО.

Однак на перших порах про Самостійну Україну не йшлося. Про це свідчать і статті одного із найвідоміших українських істориків (а пізніше – керівника УНР) Михайла ГРУШЕВСЬКОГО: «Вільна Україна», «Якої ми хочемо автономії та федерації», «Хто такі українці і чого вони хочуть», «Звідки пішло українство і до чого воно йде». І вже трохи згодом, коли протиборство значно загострилося, стало зрозуміло, що треба будувати суверенну Українську державу. В тому числі, - за часів Холодноярської Республіки, де на перших порах був Головним отаманом Кость ПЕСТУШКО (СТЕПОВИЙ), який у травні 1920-го року підняв повстання у Кривому Розі проти більшовицьких імперських поневолювачів.

А тим часом сталінщина в період тридцятих років найбільш яскраво продемонструвала свою ненависть по відношенню до волелюбних українців, коли була майже повністю знищена українська інтелігенція, а в результаті Голодомору як геноциду проти українського народу – селянство.

Особливим періодом Української революції, коли народ знову піднявся майже з небуття й показав, що він – ще не знищений, був період боротьби УПА (Української повстанської армії), яка воювала як проти нацистів, так і проти військ НКВС із Радянського Союзу. І навіть тоді,. коли проти неї були кинуті величезні сили карателів і спротив було подавлено, все одно мрія про Українську Соборну Самостійну державу жила в серцях українців і не вмирала. Навіть в страшних умовах концентраційних таборів вона все проростала й проростала в майбутнє А на початку 60-х років (пізніше – й 70-х) минулого століття стало зрозумілим, що українське слово і українська інтелігенція живуть і знову чинять спротив більшовикам. І тоді карателі звично взялися за свою справу, нищачи самостійно мислячих українців із числа передусім інтелігенції «за антисоветскую деятельнрость».

Однак час життя «Імперії зла» (Радянського Союзу) на годиннику історії вже збігав, і після його падіння та революційна ідея-мрія про Самостійну Соборну Українську державу нарешті проросла в політично незалежну Україну. Та уже через кілька років її існування виявилося, що національно-визвольна ідея Української революції ще не добігла своєї кінцевої мети, а тому – продовжувала свій біг крізь історію і тепер її безпосереднім супротивником став кланово-олігархічний капіталізм, який пішов на угоду (хоч, можливо, і тимчасову) із віковічним ворогом українців: імперською Росією, імперською ордою. А там діє один закон: ПРАВО ЗВЕРХНИКА КАРАТИ ЧИ МИЛУВАТИ. І от коли пихаті українські правителі підняли руку на майбутнє українців (на дітей), піднявся МАЙДАН і революційна боротьба продовжилася вже у вигляді РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ. Однак у відповідь вже імперська Росія ПІШЛА ПРОТИ УКРАЇНИ ВІЙНОЮ, аби цей революційний спротив згасити назавжди, щоб більше не жевріла в душах мрія про самостійність. Але їй це не вдалося зробити навіть тоді, коли . в України ще не було боєздатної армії, аби захистити країну від віковічного ворога. БО ВСЕ Ж ЗАХИСТИЛИ ДОБРОВОЛЬЦІ, той революційний народ, який на МАЙДАНІ стояв із дерев’яними й пластиковими щитами прооти озброєних «беркутівців».

І сьогодні ще триває та ВІЙНА. Але Україна вже має цілком боєздатну і навчену в боях армію. До того ж, все більше у вільній українській пресі з’являється матеріалів, у яких іде мова про те, що завдання МАЙДАНУ під час здійснення Революції Гідності не виконані. Тобто українська революція і досі ще не завершилася.

Однак треба розуміти, що революційний період у розвитку України як самостійної держави добігає свого кінця. Час уже зрозуміти, що ідея давно проросла в нове життя, що із яєчка вже вилупилася Нова Україна, яка вийшла за грати радянських і пострадянських заборон. А ось ті, які не побачили й пропустили з якихось причин той момент і ніяк тепер не знаходять Нову Україну на просторах серед степу широкого, все більше й більше скиглять за «щасливим минулим» і постійно впадають у депресію.

Ми ж маємо йти далі у своєму розвитку і розбудовувати Україну як ізсередини, так і на міжнародному рівні, що дуже важко робити за умов господарювання кланово-олігархічного капіталу. І тому,. виходить, що у нас сьогодні. з одного боку, - війна, яку правителі назвали АТОю, а з іншого – розвиток стримують ті ж олігархи зі своїми структурами на базі монополізації економіки. А це означає, що тепер нам просто необхідно протистояти величезним фінпансово-промислорвим групам, які сконцентрували свою владу у великому бізнесі.

І в цьому відношення Кривий Ріг перебуває нині чи не в найбільш складному становищі. Адже фактично всі містоутворюючі підприємства тут - під повною владою олігархів, так само, як і преса, яка все більше намагаєтьвся впливати на мізки й серця українців, зробивши їх покірними, рабськими. Бо кланово-олігархічному капіталу потрібні покірні й дуже слухняні виконавці на зразок роботів, а не самостійно мислячі українці. Та чи багато сьогодні таких самостійно мислячих на великих підприємствах гірничо-металургійного комплексу Кривбасу? Чи багато ви бачите в Кривому Розі самостійно мислячих журналістів, прокурорів, поліцейських або суддів? На ці запитання кожен матиме свою відповідь. Тільки хотілося б, щоб люди не сіяли брехню в своїх душах, шукаючи ці відповіді навіть на такі коротенькі запитання. І що вже говорити про інші, більш глибокі за своїм змістом, які стосуються моралі, доброчесності і духовності?