Не дуже хочеться мені говорить, а нада. Бо темно кругом стає, скучно і навіть по-чєловєчєскі погано. А через це все ближче стає бутилка – і народ постєпенно спивається. Бо у нього абсолютно ніякої защіти немає од глупості разних начальников. А потому я вчора вечером  тоже защитилась однією бутилочкою. І вчора було харашо: всі такі дружні були, обнімалися, цілувалися. Зато тепер мені погано, дуже погано.

Та тепер я полностю розумію мій народ і знаю, як йому погано живеться. А після вчорашнього я поняла, шо без любові, без участія серця радість триває недовго, а потом наступає наказаніє. Серце – це наш сімвол сопротівлєнія протів усіх нещастій, бо воно весь час стукає в груді і требує, щоб ця грудь була чистая і чесная. І каждий понімає, шо якшо ходять люди в чистому, то вони – чесні і з чистой грудью, готовою до обьятій, а якщо в нечистому, то то і є нечистий, не наш чєловєк, це може буть  бомж якийсь непонятний чи преступник, не вооружонний соврємєнной  ідєологієй.

Ми живем і повзаєм по Землі, і великі і маненькі, багаті і бідні. І каждий рано утром обязан умиться і помолиться  за те, що іще один день йому повзать дано під високими-високими звьоздами. До них дуже далеко,  а потому, як добраться до них,  може подсказать тільки наше серце. Як, напрімєр, я сьогодні: окунулась в річку, потім пішла змила під краном ту грязь, що до мене прилипла з тієї нечистої річки, а потом  опять долучилась до бутилки. І все для того, шоб луче понімать народ.  А хтось бреше, шр це я з горя. Та в мене ніякого горя немає. У мене – свобода: п’ю і їм, що хочу і сплю та цілуюсь тільки із тими, у кого чистая і чесная грудь. А всьо остальноє – не важно…