Сайт Сергія Зінченка

1 августа - 11. – А я ж у класіки граюся

carbil — Mon, 01 Aug 2011 15:44:57 GMT

Хоч і невесела житуха настала, та всьо равно є над чим посміяться. Тільки так протівно на тій жарі, коли потіє все на тобі.!.. Зато на клоунів приятно подивиться. Той у суддівській мантії, та, що вєдьма натуральна, без мітли сидить і її кажеться, - що в президії. А по правді я в класіки собі граюся-скакаю, а вони осуждають і осуждають мене, неначе я дєвочка якась маленька. Вони, тупенькі, форми мої не замічають. Хоча – не всі. Бо іноді помічаю, що нєкоторі товаріщі із радістю мене б просто тут, у залі… таке у них в глазах світиться!..

А мені ж нікого і нічого не треба!... Да, тільки б трон дали!... То я б на ньому і спала, і писала, і всі свої мєчти осуществила б. Я б нікого не осуждала, а швидко так: того – за грати, цього – в солдати, а декого – мітлою мєжду ног, мєжду ног!... Щоб замовкла, нарешті , мегера протівна… Якби ж вони знали, що я всім тільки добра хочу… Ні, не вірять, розкричалися… А може їм уже свободи забагато і Володя – прав? Що демократією нада управлять?... Нє, все-таки грустно без трона… Ой, грустно!... аж плакать хочеться…

Ваша покірна слуга Галька Зміючка с душой доброго Сокола, який все баче зі своєї висоти і готовий предпринять рішучі заходи.

26 июля - 11. – Дивлюсь я на неї та й гумку жуваю

carbil — Tue, 26 Jul 2011 14:23:12 GMT

Мені важко, бо в голові думок багато. Вони там змагаються між собою, а мені вже не підчиняються, дикі собаки неандертальскі майже вовчої породи!.. Та й не тільки ті думки-вовки недорозвинуті!.. Мене ніхто не хоче чути, навіть любі друзі порозбігалися і десь трахаються на закордонних пляжах. А я вже своє відпляжив… Да-а-а… Ото тільки гумку жуваю та жуваю, жуваю та жуваю… думку-мрію про те, що якби не та повьорнута на своєй місії-пісії,, то я б царював собі сьогодні спокійно-спокійно…

Увімкну тєлік – а там знову вона, Господи мій!... Всі відпочивають десь і трахаються, а вона знову маяче на екранах, звєзда недоупавша без будьонівки!.. І сміється, хижа сучка неудовлєтворьонна… А тому я знову – до вікна і на дах злітаю… А звідти дивлюся, як навколо дерева гойдаються, а внизу оті нерозумні мурахи соваються туди-сюди, туди-сюди…

Тут добре, не жарко… Можна взяти із собою купу картинок про козаків давніх та й помріяти про те, якби вони сьогодні були!... Отоді б я… А то маяче ота жопата з косою і просвітку за нею не видно. Що тут поробиш?..

Гриня ЖАЛЯЩИЙ, шукаючий корму для душі і тєла.

1 октября - 10. – Недовго ласточка літала

carbil — Fri, 01 Oct 2010 09:44:01 GMT

Мене часто перебивають, не дають договорити головного. А я ж думаю. А вони навколо мене зі своїми голими ляшками шастають і цим самим думать заважають.

А цієї ночі мені сон приснився…Ніби мене на руках багато-багато таких красивих молодичок у коротких спідничках винесли на престол і стали передо мною на коліна… Да, стали на коліна… А з лівого рукава мого піджака вилетіла маленька чорненька ласточка. Вона кружляла над головою. А я за нею все свою голову повертаю і повертаю… Дивлюся, аж на ній щось таке написано. Початок не розберу, а в кінці написано «…форма». І тільки я оте наче розібрав, як та ласточка впала переді мною, я схилився над нею, а там – пусто… Навіть рукою провів – нічого. Я ж зразу захотів обдумати таку ситуацію, та не сів, а впав – бо й того престолу ззаду наче не стало. А ці молоденькі своїми ляшками все блискають-блискають, завлікають мене у новий коловорот життя. І ось я вже торкаюся однієї ніжки… і раптом прокидаюся в кутку темного сараю. Холодно, вода з криші біжить. І сумно стало. Так сумно…

Гриня ЖАЛЯЩИЙ, шукаючий корму для душі і тєла.

18 августа-10. Сидю я на главном стулє…

carbil — Wed, 18 Aug 2010 14:42:06 GMT

Тепер я скажу, шо жизнь моя удалась. Бо сидю на главном стулє. І Галька тепер мені до фєні. Кругом мене другі повзають, їх даже роздівать не треба, самі все роблять і виполняють всі мої желанія – як золоті рибки долгожданні. І тепер я можу не тільки в стоптаних сапогах ходить, як ото колись у Союзі один цар ходив, а вообше - в трусах, в затіньонних, як стьокла у мого джипа.

Тільки тепер багато не вип’єш, бо кругом оті з тєлєкамерами і фотоапаратами бігають. Правда, целі у них разні. Напрімєр, одна така дуже нахабна була, все бігала й бігала за мною з фотоапаратом і хотіла узнать, у якому багацтві я живу. Я пригласив у джип і сказав, шо покажу. Водітєля свого послав на…, шоб не мішав… Так ми до дому не доїхали, бо тільки-тільки до свободной посадки добрались і я їй для проби на коліна руку свою поклав. – і все. Сама полізла і я в ній растворився. – Сахарна дєвочка. – Дома я її ваабще распластав і раза три приговорив к самой глубокой мєрє наказанія… ха-ха… А глибока – як шахта десь у Єнакієвому… Так шо живу тепер на повну… А хто протів – роздеру на часті і скажу, шо так і було.

Ядік ЧЕРВЯКЕВИЧ, грамотний і свій в доску парєнь.

9 августа-10. Через серце – к звьоздам

carbil — Mon, 09 Aug 2010 09:36:16 GMT

Не дуже хочеться мені говорить, а нада. Бо темно кругом стає, скучно і навіть по-чєловєчєскі погано. А через це все ближче стає бутилка – і народ постєпенно спивається. Бо у нього абсолютно ніякої защіти немає од глупості разних начальников. А потому я вчора вечером тоже защитилась однією бутилочкою. І вчора було харашо: всі такі дружні були, обнімалися, цілувалися. Зато тепер мені погано, дуже погано.

Та тепер я полностю розумію мій народ і знаю, як йому погано живеться. А після вчорашнього я поняла, шо без любові, без участія серця радість триває недовго, а потом наступає наказаніє. Серце – це наш сімвол сопротівлєнія протів усіх нещастій, бо воно весь час стукає в груді і требує, щоб ця грудь була чистая і чесная. І каждий понімає, шо якшо ходять люди в чистому, то вони – чесні і з чистой грудью, готовою до обьятій, а якщо в нечистому, то то і є нечистий, не наш чєловєк, це може буть бомж якийсь непонятний чи преступник, не вооружонний соврємєнной ідєологієй.

Ми живем і повзаєм по Землі, і великі і маненькі, багаті і бідні. І каждий рано утром обязан умиться і помолиться за те, що іще один день йому повзать дано під високими-високими звьоздами. До них дуже далеко, а потому, як добраться до них, може подсказать тільки наше серце. Як, напрімєр, я сьогодні: окунулась в річку, потім пішла змила під краном ту грязь, що до мене прилипла з тієї нечистої річки, а потом опять долучилась до бутилки. І все для того, шоб луче понімать народ. А хтось бреше, шр це я з горя. Та в мене ніякого горя немає. У мене – свобода: п’ю і їм, що хочу і сплю та цілуюсь тільки із тими, у кого чистая і чесная грудь. А всьо остальноє – не важно…

4 августа - 10. – А за бороду треба схватить

carbil — Wed, 04 Aug 2010 08:24:28 GMT

Я тихенько спустився туда, де їх ще не було, бо після очередной п’янки вони заснули в обьятіях, і я почуствував себе вільним і зовсім свободним. Це така собі строїтельна площадка, на якій стоїть недостроєна девятиетажка без вікон і дверей. Тут ні людей немає, ні голубів, і даже криси не поселилися, бо дуже жарко.

А я ж не просто так: я у формі спустився з неба, як той павучок, досі людству незнакомий, у зеленій формі, а на поясі – аж дві фляги. Одна – з холодною-холодною водою, а друга – «ензе»: непрікосновєнний запас називається. Я тільки шо сів у підвалі на досточку, яку поставив на кирпичі і «прикоснувся» грамів на двісті. І зразу відчув, шо небо трохи посвітлішало, але жара все рівно не спала. Розумію, що моя тепер основна задача (якщо сказать громко) – схватить бога за бороду. А якщо говорить прощє, то це значить на п’ять років сісти на саме велике крісло в странє, з якого тебе бачить даже послідня неблагодарна скотіна. О! – За це обов’язково треба ще раз «прикоснуться» грам десь на пятдесять – до сотні. Будьмо! Гей!

Івануха ЦЕЦЕНЮК,

кмітлива дитина із гарячим і вже зайнятим серцем.

21 ноября- 09. - Вспоминаю – і серце болить…

carbil — Sat, 21 Nov 2009 15:14:13 GMT

Багато кругом всяких бездарних дамочок бігає, нічого унікального в них немає, бо всі вони одінаково устроєні. То лучче б уже тими тряпками не прикривалися. Хіба шо коли холодно? .. Та пішли вони!.. Тільки думать мішають.. А я якраз вспоминаю…

Да, велика сцена була… А людей!.. І всі на мене дивилися, мені молилися, А я ж нікого не трогав, а літав у своїх думках високо-високо, над прапорами і оранжевими лєнточками. На фіга ота мєлка бездарность на високих каблуках випнулася?.. І що з того стало? – У Зміючку її время превратило. Це я – свободний голуб, а вона – пресмикающаяся, яка тепер повністю працює на нас, бо більше нічого не вміє… Да, а цілуватися у неї гарно… дуже гарно получається…

Да, так було все харашо, так все складувалося. А та бездарность… Ну, нічого, завтра я її в карти виграю, ось тоді й попрацюємо разом. Добре попрацюємо… А вспоминать більше не буду, бо серце болить…

Гриня ЖАЛЯЩИЙ, шукаючий корму для душі і тєла.

17 ноября – 09. Грали на право обладать пресмикающейся

carbil — Tue, 17 Nov 2009 08:44:03 GMT

Сьогодні під час обіду, десь уже після третьої, ми уговорили Гальку зіграть на право обладать пресмикающейся, бо шось вона останнім часом все працює і працює, і ніяк не розслабляється. Вона для прілічія трохи поламалась, а потом все-таки согласилась.

Грали ми за більярдним столом у дурака, у тому сараї, де лежали всякі прапори, бумажки агітаціонні, газети та всяке інше барахло ще з тих врємьон, коли ото на великій площаді палатки виставляли, музикм там було багацько, їсти от пуза і танцювати.. А більярдний стол, значить, посередині, - в окруженії того барахла стояв.

Грали ми, значить, учотирьох, трошки попивали і чимсь закусювали. Як тільки хтось, кроме Гальки, перший вигравав, то знімав з неї якусь одьожку (по желанію), а як тільки вона першою вигравала, то (опять же - по желанію) вона сама мєддлєно-мєдлєно знімала із когось із нас якусь одьожку й цілувала в губи. І мені так везло... Часа через два я у всіх на глазах роздів Гальку догола, а потім і отправив своїх конкурентов до утра за двері на фіг. Як тільки я за ними задвинув замок, то в темноті перший раз в жизні почуствовав, шо воно таке єсть: настоящеє пресмикающеєся. В перші секунди я даже не поняв, як з мене злетіли всі мою шкурки і шо то за гаряче созданіє, яке мене намагалося геть всього втягнуть у себе. Ну, а потом я вже освоївся і ми ритмічно та весело і цілувалися, і кусалися, і пресмикалися до самого утра з переривами. І я поняв, шо не нада міні ніяких постов і престолов. Треба шоб Галька була – і все, і за неї я готов на всьо...

Івануха ЦЕЦЕНЮК,

кмітлива дитина із гарячим і вже зайнятим серцем.

9 ноября-09. Польот над тунєядцами

carbil — Sun, 08 Nov 2009 11:07:24 GMT

Абсолютно свободна од всяких комплексів, я знаю, шо надо работать, а правильніше - працювати. І я працюю всіма органами, щоб збагачувати мою Батьківщину: і посадою, і тим, що над цією посадою возвишається.
     Я поки що нікого не кусаю, хоча могла б це зробити дуже спокойно і щиро. Я (як мовлять мої "друзья") "присматриваюсь" і складаю списки. А от уже перед весною я "спою" свій гімн перемоги, на що вже не перший рік натякаю. Тож чуйте мене, вільну пташку українську, і готуйтеся до свого (щасливого чи нещасливого) майбутнього. Я Вам його забезпечу.
     Я не кусаюся і сприймаю світ по-простому: хто не зі мною. той - мисливець на мене. Тож не ображайтесь, якщо буду захищатися. Своєю зброєю.
                                    Ваша покірна слуга Галька Зміючка с душой доброго Сокола, який все баче зі своєї висоти і готовий предпринять рішучі заходи.

18 сентября-09. Не став соколом, і сумно мені

carbil — Fri, 18 Sep 2009 08:09:07 GMT

Прилетілось мені нічого: сів на голову якогось пам’ятника біля пошти. Лавочки там всякі стоять, підозрілі дамочки в коротких шортах шастають туди-сюди, а перед глазами – сухе дерево. А я сидю й думаю, що соколом так і не став, і так само засохну, як те бєдне деревце. З їдою поки не трудно. І сємєчки є, і хліб ті дамочки кидають. Та коли б вони знали, що я можу вжалити, як жміль, то так би нечемно на мене згори вниз не дивилися, коли я голодний і їсти поспішаю. Я ж все-таки більше не їм, а літаю, а вони тільки ходять туди-сюди.

Сумно мені, бо все-таки не сокіл. А кусати й жалити не хочеться, бо що мені з того? Я б міг всього багато розказати, та не чують мого голосу, своїм займаються, то купляють щось, то продають, а то просто їдять серед вулиці, а мені не хочуть давати. Капризні й чужі, хоч і ходять по моїй землі. Не уважають мене, не бояться, а тільки ходять туди-сюди…

Гриня ЖАЛЯЩИЙ, шукающий корму для душі і тєла.