Прилетілось мені нічого: сів на голову якогось пам’ятника біля пошти. Лавочки там всякі стоять,  підозрілі дамочки в коротких шортах шастають туди-сюди, а перед глазами – сухе дерево.  А я сидю й думаю, що соколом так і не став, і так само засохну, як те бєдне деревце. З їдою поки не трудно. І сємєчки є, і хліб ті дамочки кидають. Та коли б вони знали, що я можу  вжалити, як  жміль, то так би нечемно на мене ... Читати далі"