Прилетілось мені нічого: сів на голову якогось пам’ятника біля пошти. Лавочки там всякі
стоять, підозрілі дамочки в
коротких шортах шастають туди-сюди,
а перед глазами – сухе дерево. А я сидю
й думаю, що соколом так і не став, і так само засохну, як те бєдне деревце. З
їдою поки не трудно. І сємєчки є, і хліб ті дамочки кидають. Та коли б вони
знали, що я можу вжалити, як жміль, то так би нечемно на мене
...
Читати далі"