Тепер я скажу, шо жизнь моя удалась. Бо сидю на главном стулє. І Галька тепер мені до фєні. Кругом мене другі повзають, їх даже роздівать не треба, самі все роблять і виполняють всі мої желанія – як золоті рибки долгожданні. І тепер я можу не тільки в стоптаних сапогах ходить, як ото колись у Союзі один цар ходив, а вообше - в трусах,  в затіньонних, як стьокла у мого джипа.

Тільки тепер багато не вип’єш, бо кругом оті з тєлєкамерами і фотоапаратами бігають. Правда, целі у них разні. Напрімєр, одна така дуже нахабна була, все бігала й бігала за мною з фотоапаратом і хотіла узнать, у якому багацтві я живу. Я пригласив у джип і сказав, шо покажу. Водітєля свого послав на…, шоб не мішав… Так ми до дому не доїхали, бо тільки-тільки до свободной посадки добрались і я їй для проби на коліна руку свою поклав. – і все. Сама полізла і я в ній растворився. – Сахарна дєвочка. – Дома я її ваабще распластав і раза три приговорив к самой глубокой мєрє наказанія… ха-ха… А глибока – як шахта десь у Єнакієвому… Так шо живу тепер на повну… А хто протів – роздеру на часті і скажу, шо так і було.