ПРОМІНЬ ПОШУКУ

Цікаво, а чи багато залишилося в Україні громадян? Чи, може, країна вже перетворилася в таке собі придаткове суспільство, яке складається з тих, що вже не  мають самостійного значення, а  є тільки доповненням, додатком до чого-небудь?  Наприклад, - до волі начальника, до якогось механізму на підприємстві, до комп’ютера чи телевізора, до свого щоденного бажання щось таке вжити-випити-з’їсти, до … Словом, а  чи може взагалі називатися незалежною країна, де  люди в масі своїй стали не самостійними, не творчими, а такими, що перебувають в тотальній залежності від когось або від чогось, є стадоподібними,  із рабським бажанням посадити на трон якогось  диктатора на кшталт Гітлера, Сталіна чи Пол Пота? Ну, набридло думати і шукати, боротися за щось і чогось чекати…  Хочуть,  щоб хтось інший (ЯКИЙСЬ ЗА ПОСАДОЮ ВИСОКИЙ) думав за них та скеровував у потрібний  бік («Жираф – большой, ему видней»).

Так, бо не на порожньому ж місці виникло чітко сформульоване бажання, наприклад, поставити пам’ятник Сталіну в Запоріжжі. А в Києві (в самій столиці) пішли ще далі: новий, 2010-й, оголосили «роком сталінсько-ленінського призову до лав Комуністичної партії» й (стукнувши Європу під ж...) засудили резолюцію ОБСЄ, котра прирівнювала сталінізм до нацизму. – Бо стаду хочеться докупи, під владу вожака-хижака, який би «разговарював панятно».

Сьогодні ж не секрет, що вчителі у школах тремтять за свої робочі місця й гнуться перед директором навіть більше, ніж безсловесний покірний робітник на заводі перед начальником дільниці. То чи навчать вони дітей гідності, чесності у стосунках з іншими, чи розвинуть в них творчу ініціативу, духовність?

Також не є секретом, що майже повсюдно журналісти прислуговують тим,  хто їм дає гроші й замовляє матеріали. Але ж звідки тоді з’явиться у нас та «четверта влада», «голос народу»? - Це ж не свобода слова, а свобода базікати, коли влада насправді не контролюється суспільством через журналістів. Просто відбувається спектакль під назвою «Свобода слова».

Тільки й бачиш, як на роботу беруть покірних і ладних виконувати будь-які забаганки начальства., а тих, що мають свою думку, що захищають свої права, - правдами й неправдами викидають з роботи. Таким чином формується суспільство покірних, суспільство рабів, суспільство придатків…Тож і не дивно, що видатна українська письменниця Оксана Забужко у своєму інтерв’ю щодо написаного нею роману «Музей покинутих секретів» так сказала про сьогоднішнє суспільство: «У нас наразі не зовсім Україна, а постУРСР: від того, що прапор і герб почепили, вона не стала ні пострадянською, ні незалежною». -

http://prosvita.at.ua/publ/oksana_zabuzhko_vijna_trivae_i_mi_jiji_shhe_ne_prograli/1-1-0-202