(КАЗКОВА БУВАЛЬЩИНА)
Так і не зрозуміло до кінця: чи вони справді удвох
працюють у Києві на Хрещатику, чи мешкають у темному закутку як звичайні хатні
павуки? – А що? – Такі собі Мовчазний Павук і Гола Павучиха, обоє - лауреати премії Світлої Бджоли.
Так як подивишся зразу, то ніби сидять вони у
кріслах. Він – у головному, а вона – біля журнального столика з купою газет під
назвою «Світло пітьми». А над ними –
Та що з косою ходить. Потім, після
«ласкавої» розмови з ними про літературу, фізкультуру, скульптуру,
аспірантуру… про те-се - йдеш тихенько і
відчуваєш, як по тобі павутиння тягнеться-сунеться. І звідки то воно? Озирнешся:
а там - ні крісел, ні столиків, ні газет, а тільки стіни голі з чорним
павутинням і два здоровенних павуки сидять.
Тому швидко йдеш звідти, і тільки після того, як через браму виринаєш на
широкий простір Хрещатика, серце починає заспокоюватися.
Тож я й кажу, що не розумію до кінця того всього
марева поведінки. А тут ще й неадекватним
почали величати деякі павучата з
тієї зграї… І наважився я через це звернутися до психіатра. Пішов і
розповів йому геть усе (далеко не тільки це крихітне, про що пишу), неначе на
сповіді у храмі. А той психіатр (хоч і молодий був) подивився на мене
розважливо й підсумував: «Це не казка. Це бувальщина. Хоч і вигляд має
казковий». Як він потім більш детально роз’яснив, казкова вона через те, що, на
превеликий жаль, дуже важко сьогодні знайти таких фахівців, які б цю казку
зробили банальною бувальщиною і з належним обґрунтуванням передали матеріали…
Куди б ви думали? Гадаю, що здогадалися. Але
ж там – геть усе в павутинні: безпросвітна пітьма. Тож поки що я думаю,
куди ж його?..
|
