ПРОМІНЬ ПОШУКУ

Біда наша в тому, що звикли довіряти чиновникам, через що і  шануємо брехню, а від гіркої правди відвертаємося: не приваблює. Адже скільки високих і теплих слів сказано на адресу наших ветеранів (і війни, і праці), а їм все одно погано живеться. Бо насправді переважній більшості з них дуже й дуже далеко не тільки до рівня матеріального забезпечення ветеранів війни, які воювали на боці переможеної Німеччини, а навіть – до рівня тих наших чиновників, які обзавелися „іномарками” і шикарними заміськими будинками, які мають фінансову основу для навчання своїх дітей за кордоном і для відпочинку на європейських курортах. Але буває і ще набагато гірше. Це коли посадовці на різних рівнях своєю злочинною бездіяльністю просто знущаються над практично беззахисними старенькими у країні, де правлять гроші, а не закони. Тому-то й не поспішають з допомогою, а, швидше, - чекають їхньої смерті.

У числі 1-му часопису «Промінь Просвіти» за цей рік було опубліковано матеріал «Над безоднею..»  про те, як ветеран Марія ТАКЖЕЙКО, яка проживає в селищі рози Люксембург у Тернівському районі, із причин бездушного до неї ставлення з боку різних чиновників, безневинно страждає і вже приблизно півстоліття не може отримати житло, живучи за якусь сотню метрів від прірви, хоча та її маленька напівзруйнована хатинка, в якій вона проживає, уже двічі ніби була знесена. І вже чимало людей, що там проживали, отримали квартири. До кого тільки не зверталися Марія Артемівна і її син Валерій, але все марно. Чиновники дають якісь смішні або безглузді відповіді, в документах, які вони надають у цих відповідях на запити, бувають навіть помітні неозброєним оком підробки й підчистки, а справа – ні з місця. Не хочуть безкарні чиновники нічого робити – і край!. Людина пережила і Голодомор, і війну, і всі репресії, а тепер сьогочасна (ніби українська) влада, виходить, чекає її смерті. Така ось турбота.