(Байка)

Під берегом, на мілині ставка,

Блищало Золото у формі п’ятака,

Над ним під сонцем плавало Лайно,

Про вічну владу мріяло воно:

Щоб  плавало геть все лише під ним

І щоб було покірним,  мовчазним,

Щоб дозволялись тільки голоси,

Які стосуються його краси.

Коли ж Лайно і справді стало тінню,

Шлях перекривши чистому промінню

До тіла   Золотого П’ятака,

Того не влаштувала роль така:

Адже без світла не буває блиску,

Не буде ж блиску, то  не буде й зиску,

Тоді що Золото, що те Лайно,

Для всіх – однаково,  всім - все одно.

Вода ж під сонцем дзеркалом блищала,

А в глибині і годувала й напувала

Усіх бажаючих під небом жити

І все живе творити і любити.

          ________________

Так і в житті: паскудне прагне влади,

Щоб нав’язати всім потвор принади,

Продажне хоче слави лиш для себе,

А іншим – зась, їм купувати треба.

Природа ж правдою живе сама, одна,