(Байка-памфлет)

Там, де квітує воля до життя,

Де все до сонця повертає очі,

З росою тягнеться у майбуття

І ця комаха, до рослин охоча.

Звичайна Тля, мала й непоказна,

Що смокче зграями рослинні соки,

В росі купається і твердо зна

Про свою місію, божественно високу.

• Я із небес упала і зросла,

Щоб вами правити і в правді жити,

А значить, де б я з вами не була,

Ви мене маєте завжди любити, -

Такі слова із вуст малої Тлі,

Що сік смоктала із куща Калини,

Мільйонами розносили її

Пихаті родичі садами України.

А ще – городами, де грона зграй

Своіх підлеглих щільно обліпили.

Вже й сил нема (лягай та умирай),

                           А Тля все твердить, щоб її любили...

--------

Та дрібнота, що пнеться на пости

Народом правити, вже має знати,

Що тля – це не народні депутати.

Всіх паразитів маємо знайти.

І - не любити їх. Карати треба

За нашу кров і за брехню про небо.