(БАЙКА)

- Мабуть, орли кудись емігрували

Чи, може, горобцями поставали?..

Не падають на жертви з висоти,

Тож ходять вільно і собаки, і коти?.. -

Спитала Квочка у сусідcького Коня,

Який возив щось мало не щодня

На возику чи просто на спині,

Чим і заповнював ті свої дні.

-       А тобі – що?.. Вже хочеться орла?

Не вистачає півнів "на діла",

                        Екстріму захотілось і пригод?

Ну, що за метушливий ви народ?..

Роби (і мовчки!), - сказав Кінь, -  на волі

І дякуй сонечку за добру долю!

А їй – орла!.. Ти дякуй вже за те,

Що все живе навкруг, що все цвіте!

А Квочці (хоч ти ріж!) – подай природу,

Щоб там відчути всю оту свободу,

Про що і ластівки співали, і синиці,

А не сидіти у темниці на сідниці

Та тільки півнів бачити набридлих:

«Крикливих, некультурних і єхидних…»

А де ж орли високого польоту,

Щоб вбрали в золото, не в позолоту?..

Тож і пішла шукати вільний рай. -

За двір гайнула, а не тільки за сарай.

І там, в степу, знайшов Орел дурепу

Та й каменем накрив посеред степу…

Лиш пір’я зблиснуло під кігтями у птаха

В промінні золотім, коли той розпанахав

Жадану здобич і прикінчив справу,