(БАЙКА)

Переднє слово-есей

Де ви бачили в Україні свободу слова? У газетах прочитали про це чи в Інтернеті?  Там вона залишила свої відбитки, це правда. І за великого бажання будь-який слідчий прокуратури може її знайти, ідентифікувати й навіть посадити за грати. Разом із вами, щоправда. Тимчасово. Поки там суд не розбереться з місцем її перебування і з таким усім іншим… А ви тим часом  звідти, будь ласка, доводьте, що вона є.

  Та навіть не обов’язково так глибоко в ту темряву занурюватися. Можете десь на своєму блозі в Інтернеті чи у якійсь маловідомій вільній газеті (бо у дуже сильно відому, столичну, вас так просто не пропустять з вашими не причесаними як належить думками) спробувати написати все, що думаєте про ту свободу. Гадаєте, що когось зачеплять ті ваші міркування? Помиляєтесь. Адже в ціні – гроші, а не слова, а та ваша бажана-розбажана свобода слова – з вибитими зубами. А тому (це якщо бути точним) називається тепер швободою. І тому вона, беззуба, ні на кого вже не впливає. Бо майже все те, що повзає-бігає навколо вас,  є нічим іншим, як  бидлом на двох ногах,  мовчазним і заздрісним. І зверніть увагу: у кожного над спиною – не голова, а  (відповідно до уточнених реалій нашого буття) шопа сидить, котра те бидло згори поганяє, оскільки час від часу з її глибин виривається: «Впєррьод!.. Впєррьод!.. Впєррьод!.. 

«Набридло гнути спину… Ох, набридло!..», -

Зненацька грубо вигукнуло Бидло,

Та з переляку за таку сміливість

Упало й мордою перемінилось:

Бо на обличчя морда  схожа стала,

А душу - наче вирвали з підвалу…

Та то лиш мить була, бо знов стоїть

Підвладне Бидло, тіло аж тремтить

В бажанні швидше голову схилити

І свою спину нижче опустити,

Щоб  сіла  Шопа там,  де голова,

Щоб час не витрачати на слова.

І та усілася.І Бидло йде.                                  

Та все повільніше, вже ледь бреде.

Бо вища Шопа – надто вже важка,

З такою не станцюєш гопака.

Піт заливає тіло і чоло,

Тому й терпіння – ніби й не було.           

«Та що ж це діється? Та я ж – народ», –

Уже шепоче, а з гори: «Впєррьод!..».

А в Бидла думка: «От ще б дві ноги! -

Тоді б не відчувало я  ваги

І цю шановну Шопу, куди треба,

Доставило б за мить… Та хоч – на небо!..

Носило б, скільки Шопа забажа,

А так - моя дуже вже возража!..» -

І скинуло вантаж той зі спини

Та й подивилося зі сторони

На те, що скинуло (гидке і нице,

Геть без думок): на той мішок амбіцій.

«І  ось  таке я весь цей час носило?..

Це на таке я витрачало сили?..» -

Сказало Бидло й знов перемінилось:

Обличчя замість морди появилось,

Спина розправилась: «Я єсть народ!»,

А  Шопа знову за своє: «Впєррьод!...»

Та вже ніхто на неї не зважав,

Ніхто нести її не забажав.

                 ____________

Ось так нещасна Україна ледь бреде

І на спині несе бездумних паразитів,

Та  невідомо, куди шлях той заведе…

Хіба що здуру – в прірву однієї миті?..

Як їх не скинути, то буде справжнє лихо,

Бо запанує не народ, а Шопа-пиха.