Форма входу

Категорії розділу

Мои статьи [0]
ПОЕЗІЯ [29]
(Тексти віршів українською та російською мовами)
ПРОЗА [8]
САТИРА ТА ГУМОР [34]
АДЕВАйся! [3]
Размышления на русском языке о внешнем и сущностном, об одежде Адамы и Евы (с одной стороны) и обо всем, тело покрывающим (с другой стороны), о духе и теле, о содержимом и обертке-упаковке.

Пошук

Наше опитування

Націоналізм як державна політика
Всього відповідей: 20

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


 ПРОСВІТА - КРИВИЙ РІГ


Субота, 21.10.2017, 14:00
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

ПРОМІНЬ ПОШУКУ

Каталог статей

Головна » Статті » ПРОЗА

Прокинься сильним!

Мрійливий  тихий Івасик сидів у своїй кімнаті біля тумбочки, на якій стояв коричневий вазон із яскравими рожево-червоними квітами, і думав про те, що як тільки минуть різдвяні свята, йому знову доведеться самому йти до школи. А перед тим – рано вставати, робити зарядку, чистити зуби... „І хто це все придумав? – уже вкотре замислювався він  над несправедливістю життя. -   Хіба не можна  без цього прожити, коли ти ще маленький? І хіба мама не розуміє, що примушувати робити те, що він не хоче – це дуже погано? А ще каже, що треба слухатися старших, що...” Та не встиг він до кінця  все це домислити, як двері в кімнату злегка прочинилися – і він побачив знайому (бо мамину) руку із сяючим маленьким пакуночком білого кольору. А потім  почув, як мама тихо сказала (майже прошепотіла):

- Івасику-!васику, не поспішай лягати спати, а розгорни цей пакуночок і уяви собі, яким ти можеш стати завтра, післязавтра  і  потім пізніше: коли виростеш, - і рука опустила пакуночок на деревяну підлогу, а сама зникла, зачинивши двері.

Івасик дуже любив свою маму, бо вона була хоч і вимоглива, але ніжна і добра. І вона була сама, а татка він  майже не пам’ятав. Мама казала, що він давно вже поїхав кудись за кордон та й не повернувся. Жодного разу не писав і не телефонував. „Значить, ми йому не потрібні, - говорила мама, - бо він нас не любить. Бо якщо люди люблять одне одного, то живуть разом”. Івасику не так часто, як хотілося б,  усміхалося щастя  отримувати сяючі дарунки від мами, але кожного разу це було справжнє (і неповторне!) свято. А тому він із очікуванням нового якогось дива одразу розгорнув мамин дарунок і побачив...увімкнений маленький ліхтарик у вигляді соняшника і записку.

Хлопчик звернув увагу на те, що соняшник так світився, неначе посміхався до нього, а зелені  листочки здавалися живими.

«То це я таким стану завтра і коли виросту? – здивувався  Івасик.  Він спробував вимкнути той ліхтарик – і це йому вдалося. Потім він взагалі вимкнув світло в кімнаті – і його обгорнула темрява, лише під дверима  яскравіла смужка-щілинка. Івасик деякий час так посидів без світла, і йому почало здаватися, що за вікном щось таке велике й темне хоче закрити увесь світ, забрати його кудись… Івасик злякався,  йому захотілося до мами, та раптом він згадав: соняшник! Хлопець хутко увімкнув його – і соняшник засвітився-засяяв! Навкруги було тихо, але десь глибоко-глибоко,  в самому серці Івасика, бриніла-звучала музика, - і його очі вдячно посміхнулися назустріч хороброму ліхтарику-соняшнику, який не боявся темряви.  Тому Івасик вимкнув його, закрив долонями і підійшов до темного вікна. Ніякого страху він уже не відчував. Навпаки: все вмикав і вимикав  світло ліхтарика, скеровуючи його проміння крізь скло вікна кудись далеко до зірок.  А потім (коли підійшов до ліжка і вже хотів лягти спати) він побачив якийсь папірець на підлозі.  Увімкнувши світло в кімнаті, він зрозумів, що то записка від мами,  яка була разом із ліхтариком. Він підняв її і прочитав:

«Синку, коли тобі буде страшно і ти не зможеш  той страх відігнати, у тебе не буде друзів. Світи, як цей ліхтарик-соняшник, - і до тебе потягнуться люди. Одні проситимуть допомогти їм, а інші захочуть твоє світло загасити… Я тебе сьогодні  вітаю не тільки зі святом народження, зі світом Різдва Христового, який, коли виріс, показав, що світло перемагає все: навіть смерть. Я  тебе вітаю із твою першою перемогою над твоїми дрібними страхами, бо знаю: ліхтарик-соняшник тобі в цьому допоможе. Але тебе я прошу про одне: лягай спати і прокинься сильним. – Щоб ти сам став, як той ліхтарик, щоб допомагав іншим долати свої страхи і труднощі. Зі святом тебе, мій синку!»

Вранці  Івасик швидко піднявся з ліжка.  І пішов до підвіконня, де лежав ліхтарик.  Він ще не побачив його, але вже усміхався йому назустріч….

 9 січня 2010 року

Категорія: ПРОЗА | Додав: carbil (13.01.2010)
Переглядів: 468 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: