Форма входу

Категорії розділу

Мои статьи [0]
ПОЕЗІЯ [29]
(Тексти віршів українською та російською мовами)
ПРОЗА [8]
САТИРА ТА ГУМОР [34]
АДЕВАйся! [3]
Размышления на русском языке о внешнем и сущностном, об одежде Адамы и Евы (с одной стороны) и обо всем, тело покрывающим (с другой стороны), о духе и теле, о содержимом и обертке-упаковке.

Пошук

Наше опитування

Націоналізм як державна політика
Всього відповідей: 20

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


 ПРОСВІТА - КРИВИЙ РІГ


Понеділок, 18.12.2017, 01:23
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

ПРОМІНЬ ПОШУКУ

Каталог статей

Головна » Статті » ПРОЗА

«Ц»

(Есей –фентезі)

1.

Уже півроку він  жив без квартири,  без роботи і без дружини. Вільний і з тридцятилітнім досвідом життя (хоча зовні виглядав на всі п’ятдесят), він ішов у своєму брудному бушлаті та в заяложених джинсах центральною площею великого міста і до сліз на очах радів сонцю над головою. Згадувати осінь і жахливу зиму йому не хотілося, бо вірилося в те, що його мрія все-таки здійсниться. Але для цього вона повинна втнути досі ще ніким не бачене: не тільки вигулькнути з його гарячого серця, але ще й перескочити до приміщення громадського туалету.  А всі інструменти для подальшої реалізації лежали готовими  в засмальцьованій чорного кольору сумці, яка розбухлим валиком теліпалася під лівою рукою.

Із усіх тих речей, яких коли-небудь торкалися його руки, залишився тільки  потертий аркушик паперу в кишені біля самого серця, який нагадував про його журналістське минуле і про те, що цей його останній допис так і не надрукували.

2.

У весняному небі одна за одною пропливали білі хмари і хмаринки. На кожній щось таке жило, готове пролитися на землю і поселитися новим життям. Ці повітряні замки мрій, бажань і планів тепер несли своє начиння в невідомому напрямку, а одна із них свого часу намагалася опуститися на землю, та з того нічого путнього не вийшло. Бо разом із молодим чоловіком, який сидів перед монітором комп’ютера, вона розбилася на друзки, залишився тільки текст, видрукуваний під заголовком «Влада заду – для параду», який сповіщав:

«Я зрозумів, що сталося: над нами, там, де влада  – дуже мало облич, бо і звідти, і з телевізорів нам в очі  дивляться задоподібні утворення, а тому попереду на нас чекає уже не світле майбутнє, а просто похабна  пердспектива викидів-обіцянок. Вони хочуть, щоб ми їм підтирали. Тому вони живі слова і забороняють, а вимагають, щоб ми вірно служили, хоча насправді ми їм – до фєні, не більше.

Їм подобається себе демонструвати, бо впевнені, що влада (а вона ж – від Бога!) сама визначає і критерії оцінок, і сутність справжньої краси, і навіть правила життя. А тому паради і всілякі шоу за їхньої участі – найголовніші вподобання тих задоподібних ляльководів, а через це все те, що зазвичай плаває на поверхні, сьогодні органічно заповнює пости-прогалини у тій системі і стає монолітом управлінської пердспективи. «Зад», «назад» - це як своєрідні образи-синоніми, які визначають напрямок нашого просування під їх началом...»

 Там було ще якесь продовження, але пам'ять того не зберегла, і цей уривок залишився сам по собі у вигляді короткого начерку кимось приниженої  істоти, яка ображалася на небеса.

3.

Коли відчинив двері своєї квартири і побачив, як на ліжку ритмічно колихався чийсь незнайомий зад над голим тілом його дружини, він мало не впав і кімната поплила перед очима, та раптом перед ним на весь свій зріст білокурої блакитноокої бестії постав не хто-небудь, а сам редактор газети, під началом якого він працював третій рік. Але це було ще не найгіршим, бо хвилин за двадцять з’явилися ще одні білокурі бестії в білих халатах – і його, «неадекватного й такого, що схибнувся на сексуальному ґрунті», спочатку зв’язали, а потім відвезли й поклали в спеціальну палату, де протягом кількох місяців намагалися «повернути до повноцінного життя». А коли «повернули»,то він із подивом дізнався, що вже немає тієї газети разом з колективом і редактором (на тому приміщенні висіла табличка якогось банку) і що в його квартирі проживають невідомі люди, котрі спочатку спустили його по сходах, а згодом запроторили в місцеве відділення міліції «за попытку проникнуть в помещение чужой квартиры».

4.

«Якби не Павлович, то я помер би ще цієї зими чи навіть осені: від голоду й холоду, від образи, від гніву й горя, що роздирали-нищили серце, - ще раз подумки він подякував дільничному міліціонеру, який іноді підгодовував його і навіть кілька разів дозволив помитися у себе вдома, - якби не він, то я нічого вже не написав би», - і після цих думок він міцніше притиснув до себе чорну сумку під рукою.

А там, у сумці, лежав цілий стос паперів, які повинні були вже за кілька хвилин стати прокламаціями-памятками. Та він добре знав, що без мрії і без чіткого уявлення всього процесу, в реальності його хмарки-ідеї нічим корисним не проллються, а швидше за все, розлетяться на всі боки без ніякої користі. Тому він великим зусиллям волі уповільнив стукіт свого серця й прихилився до холодної поверхні стовпа на дорозі, обхопивши його правою рукою.

5.

«Ц» - такий заголовок він поставив на титульній сторінці матеріалу. Його мозок, відвиклий від складних конструкцій викладу нестандартних ідей, ніби комп’ютер, завис на деякий час в нерішучості, а потім, усвідомивши, що його господарю Павлович надав приміщення і комп’ютер у ньому тільки на три години, слухняно приступив до викладу;

«Цензура – не химера, а цілком гармонійне утворення з метою благополучного функціонування влади, бо мета останньої лише одна: підкорювати людей і пояснювати їм, що без покори в країні настануть хаос і анархія з подальшим захопленням її території ворогом. Таким чином вона намагається навічно себе законсервувати на троні, а всіх інших зробити своїми виконавцями. А тому свобода слова для неї – це замах на саме її існування, бо виконавці мають лише виконувати накази й розпорядження, а не займатися справами, властивими тільки начальству…». За цими словами зявлялися інші, які й повинні були з глибин громадського туалету розбудити  сонну громадськість.

6.

 

Обхопивши стовп рукою, він уявив здивування відвідувачів громадського туалету, які замість уже звичних літер «Ж» і «Ч» побачили там тільки одну: «Ц». Дехто зупинився в нерішучості, але основна маса навіть не звернула увагу на цю новацію, бо майже всі знали, що розділення людського потоку на «Ж» і «Ч» відбувається нижче, коли зійдеш сходами. Але тепер і там, внизу, (як праворуч, так і ліворуч від входу) господарювала все та ж літера «Ц» (відрізнялися вони одна від одної тільки розміщеними під ними трикутниками, бо в одному випадку він вістрям дивився вгору, а в іншому – вниз). Але не це шокувало відвідувачів, а напис крупними літерами над обома «Ц»: «Срати заборонено!» І тут реакція у людей теж  була різною: одні з матами й вигуками «Ваабще абарзели, гады!» поверталися сходами нагору з метою віднайти «нормальный туалет для тпудящихся», а інші запитували у місцевої працівниці: що ж це таке відбувається? У відповідь на запитання вона мовчки відкривала їм двері й вручала кожному по аркушику паперу. І вже ті, хто потрапляв за двері, упевнювалися з прочитаного, що «нічого не змінилося, а просто сьогоднішня акція має привернути увагу до практики заборон, бо що це таке насправді, відчуваєш, коли заборона торкається нагальних потреб твого тіла, але ж є і нагальні потреби твого духу. А тому, коли немає свободи слова, то це означає, що людині забороняють бути творцем і вільно спілкуватися з іншими».

7.

Дільничний міліціонер Федір Павлович Карпенко уже хвилин із двадцять мовчки спостерігав за тим, як його колишній сусід, що з півроку тому став після зради дружини безхатченком, робить уже третє коло площею, чомусь посміхається, час від часу зупиняється, але все ніяк не поверне на сусідню вулицю, де на громадському туалеті красувалася чорним на білому тлі літера «Ц». Він подивився на годинника: залишалося вже менше години на проведення місцевої акції «Підвалини цензури» на базі окремо взятого громадського туалету.

Категорія: ПРОЗА | Додав: carbil (01.04.2011)
Переглядів: 281 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: