Так далеко… Мало не століття

Промайнуло на моїй землі,

Тільки отаман двадцятилітній

Все одно тримається в сідлі.

Хай не двадцять (трохи більше) років,

Але він влітає на коні

На ту вулицю чужинського пророка,

Де стоїть Шевченко в стороні,

А за ним (на конях) рівним строєм

З кулеметами,  рушницями в руках,

Степова дивізія героїв

Заступає окупантам шлях.

«Што такоє?.. Караул!.. Бандіти!..» -

Загукали морди із машин,

Перелякано завили-забібікали

Їх машини в круговерті шин,

Кабінети владні спорожніли

І злетіли із копрів зірки,

І кудись в Москву пошелестіли

Іще вчора владні тупаки…

Та не сталось так. То все – уява,

Мертвих не підняти із землі.

Хоч сьогодні є у нас держава,

Тільки українці – не в сідлі.

Не злетить Пестушко з п’єдесталу,

Окупантів лютих не змете.

Мусимо самі змести навалу,

Якщо думка ще жива про те.