Форма входу

Категорії розділу

Мои статьи [0]
ПОЕЗІЯ [29]
(Тексти віршів українською та російською мовами)
ПРОЗА [8]
САТИРА ТА ГУМОР [34]
АДЕВАйся! [3]
Размышления на русском языке о внешнем и сущностном, об одежде Адамы и Евы (с одной стороны) и обо всем, тело покрывающим (с другой стороны), о духе и теле, о содержимом и обертке-упаковке.

Пошук

Наше опитування

Націоналізм як державна політика
Всього відповідей: 20

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


 ПРОСВІТА - КРИВИЙ РІГ


Субота, 21.10.2017, 14:02
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

ПРОМІНЬ ПОШУКУ

Каталог статей

Головна » Статті » ПОЕЗІЯ

В СОБІ ДОЛАЮЧИ ОРДУ

                                           

Стинає голови, хрести і квіти

Бездушна в люті, нежива орда.

Не здатна мислити, творити і любити,

Вона у праві нищити тверда.

 

Бо не права людські. Сліпі бажання

Жорстоких зверхників – її закон,

А натовп – це машина покарання,

Яка не знає меж і заборон.

 

І в нас та сила самості гарцює,

Що ладна  розтрощити геть усе,

Коли не голова, а гнів працює,

І ти – мов  кат, що зло в собі несе.

 

Таку ординську силу загнуздати

(Ту ненависть до не таких, як ти) -

Є крок до волі, котра нам – як мати,

Бо цілий світ готова вберегти.

 

Та тільки знову зверхності отрута

Серця збиває у ординський спис,

Який в шаленстві дикому, розкуто,

Над Україною загрозливо навис.

 

Уже дітей карає на Майдані

Ординська зграя за любов до мрій,

Уже у автозаки і в кайдани,

Невинних забирає лиходій…

 

Бажання нищити живе й красиве,

Що непокірно голову несе, -

Це звіра знак і та нестримна сила,

Яка для влади ладна геть на все.

 

І щоб її здолати і спинити,

Загнати звіра в клітку для катів,

Замало мрій, замало світ любити

Щоб встановити те, що Бог хотів.

 

Без віри в серці в істину високу,

Що сонечком цю землю зігріва,

Всі наші плани і наступні кроки -

Нікчемні, мертві,  як і ці слова.

 

А тіло бездуховне – раб, та й годі,

Бо в ньому страх живе понад усе

Воно підвладне будь-якій природі.

І в першу чергу – тій, що зло несе.

 

Тому навкруг така пітьма безликих,

Зі страху зліплених живих істот,

А світлі задуми  у  криках диких

Вмирають, не піднявшись до висот.

 

Тому до істини нам так далеко

І правда мучиться серед брехні,

А із глибин у простір тільки клекіт

Летить і падає десь у лайні.

 

В собі долаючи орду звірину,

Ми зможем вирости. Та час іде,

А разом з ним неквапна Україна

У грізних сутінках  кудись бреде.

                               Іван БІЛОХРЕСТ.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Категорія: ПОЕЗІЯ | Додав: carbil2502 (27.12.2013)
Переглядів: 164 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: