Форма входу

Категорії розділу

Мои статьи [0]
ПОЕЗІЯ [29]
(Тексти віршів українською та російською мовами)
ПРОЗА [8]
САТИРА ТА ГУМОР [34]
АДЕВАйся! [3]
Размышления на русском языке о внешнем и сущностном, об одежде Адамы и Евы (с одной стороны) и обо всем, тело покрывающим (с другой стороны), о духе и теле, о содержимом и обертке-упаковке.

Пошук

Наше опитування

Націоналізм як державна політика
Всього відповідей: 20

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


 ПРОСВІТА - КРИВИЙ РІГ


Середа, 16.08.2017, 19:52
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

ПРОМІНЬ ПОШУКУ

Каталог статей

Головна » Статті » ПОЕЗІЯ

Роздуми на руїнах будинку капітана Мершавцева

                          

         

                І будинку немає, і сад загубили між справами,

Під сокирою часу  розквітле життя полягло,

І вже  інші дерева повиростали над травами;

Дві імперії впали, які називались державами,

А мільйонів людей, що жили, - наче і не було.

 

То навіщо будинок і сад  той з червоними вишнями

Зберігати у памяті, в серці живому нести,

Коли все умирає, всі діючі стануть колишніми,

А небесні  сніжинки в  заметах - снігами торішніми  

Тож  і Федір Мершавцев із пам’яті має піти.

 

                                 Так все просто, здається… Бо й справді, немає ж бо вічного:

Хто б не вмер, закопали у землю – й на цьому кінець.

Але ж душі свої, ми, живі ще, при цьому скалічимо

Бо зв'язки  між людьми ми розірвемо так і  розсічемо.

А руїну «прикрасить» сміття і рясний бурянець.  

 

І це сталося вже. Бо ту мрію живу капітанову,

Що її він крізь шторми проніс в кругосвітті доріг,

Про будинок на тверді, про сад для людей не оманливий

Розтоптали, розвіявши прахом з брудними туманами

Там, де ріки злились, де  народжувався Кривий Ріг.

 

Як тепер у серцях  воскресити єднання  розірване?

Як тепер на землі відновити оселю і сад.

Стоячи не на сходах до річки, а  перед прірвою,

Між минулим і нинішнім,  в місті з червоними вирвами,

Коли йти неможливо і пізно вертати назад?

 

Бо немає ж будинку і саду з червоними вишнями,

І рясний бурянець поселився посеред сміття

Благодійники, мабуть, давно уже стали колишніми,

А їх наміри вмерли іще під снігами торішніми.

Тому й пам'ять висока завмерла на схилі життя.

Категорія: ПОЕЗІЯ | Додав: carbil (11.11.2013)
Переглядів: 1445 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: