На слово наповзає владна пляма.
Повзе-повзе, неначе та змія.
Всі громадяни плещуть язиками,
А разом з ними – язикатий я.

Все менше світла, темрява лоскоче,
Бо ж у руці – не чарка, а бокал,
Тому рука писати вже не хоче.
Із язиком все більше править бал.

Їх ближче й ближче темрява єднає
Під владою чужого язика,
А навкруги все рідне замовкає -
І падає знесилена рука.

То будемо плескати чи писати,
Плясати на балах чи все ж творить,
Коли нещасна Україна-мати
Нас просить від цензури захистить?