Серед степу, де жива трава,
Де ще мають значення слова,
Коням-хмарам степового краю
Вихор сонця гриви розвива.

І під сонцем коні ті летять
Щоб змести з землі ворожу рать.
На переднім – отаман Пестушко,
Далі - вояки йому під стать.

Грізна сила, щит від сил пітьми,
Меч свободи у часи тюрми, –
Світлі вершники летять над містом,
А внизу крокуємо і ми.

Та куди, ніхто чомусь не зна.
І тому панує кривизна
В наших поглядах не променистих
І хода сама – не показна.

Вже й Небесну сотню дав Майдан,
І її веде наш отаман,
Та не густо нас поміж копрами.
Тому все майбутнє – мов туман.

Отамане, блискавкою вдар,
Щоб запломеніло поміж хмар,
Щоб на землю полетіли іскри,
Бо в серцях вже затухає жар!