Мовчи, ні звуку – і не станеш зеком,
Пиши про те, що скажуть із «верхів», -
І ти не станеш «лишним человеком»,
Безхатченком в оточенні катів.

Не помічай, коли когось чіпають
Не тільки словом серед суєти,
А навіть і тоді, коли вбивають,
Хоч винним був не він, а тільки ти.

Шануй начальство над усе: як Бога.
Служи йому, як пес, як раб в бою,
Тоді й тобі відкриється дорога
До нього в сад, щоб жити, як в раю.

Забудь про слово. Користі ж немає:
Не захисту від нього, ні посад…
Той мудрий, хто його забороняє.
Він сам – при владі, і в родині - лад…

Тому мовчи і ти не станеш зеком,
Пиши про те, що скажуть із «верхів», -
І ти не станеш «лишним человеком».
Безхатченком в оточенні катів.

Ти станеш зайвим і чужим для слова,
Для віри, для любові, для життя,
І вся твоя природа посадова
Піде в безпам’ятство без вороття.

Так, бо немає слову заборони,
Його хіба що можна спотворить,
Як і в природі діючі закони
Начальству аж ніяк не відмінить.