ПРОМІНЬ ПОШУКУ

Ще якийсь десяток днів тому (якщо брати до уваги момент написання даного матеріалу) цей 9-поверховий будинок міг би згоріти разом із десятками його мешканців: і з дорослими,  і з дітьми.  На їхнє щастя, цього не сталося, бо загоряння почалося не посеред глупої ночі, а близько 23-ї години, на шостому поверсі, бо один з мешканців будинку це помітив, бо вчасно зателефонували й повідомили про загоряння, бо без затримок приїхала викликана «аварійна»…

   ... Читати далі »

Так сталося, що 2005-го року мешканців однопід’їздного  будинку №1, що по вулиці ПУШКІНА міста Кривого Рогу, опитували (як пізніше виявилося, - приблизно третини квартир), чи згодні вони на те, аби до будинку прибудували приміщення одноповерхового продовольчого магазину.  Чому ж ні? – Згодилися. Та їхньому  здивуванню (і не тільки йому) не було меж, коли 2006 ... Читати далі »

8 лютого 2011 року. За вікнами – ніч: 23-тя година. Позавчора, в неділю, моя дружина купила довгоочікувану першу книгу прози Ліни КОСТЕНКО, і півгодини тому я її дочитав. Це роман у формі записок українського інтелігента про сьогочасне божевілля пішаків на українському престолі й про те, як ми їх самі туди піднесли. На серці – радість від того, що надто складне стало зрозумілим і дуже близьким, бо там – так с ... Читати далі »

Щоб Україна стала справді демократичною і правовою державою, а її правителі служили людям, а не нав’язували свої забаганки, замішані на бізнес-інтересах, треба реалізацію прав людини (записаних, зокрема, в Євроконвенції) зробити пріоритетом розвитку на шляху демократичних перетворень у сьогочасному українському суспільстві. Саме так я розумію суть того, що відбувалося протягом п’яти днів (з 21-го по 25-те січня) в Чернігові на другому семінарі навчального курсу «Роль журналістики у підтримці та захисті прав людини» під назвою «Журналістські розслідування в сфері прав людини». Організаторами проекту за фінансової підтримки ... Читати далі »

Словосполучення „Помаранчева революція” далеко не всім подобається. Частині – з тих причин, що вони те дійство у 2004-му вперто називали (і називають сьогодні) „дискотекою”, а є мудрагелі, які по-вченому доводять, що, бачте, істотних системних змін-зрушень тоді в суспільстві не відбулося, а тому ніяка то, значить, не „революція”. Та нехай собі вважають...

А я ж пам’ятаю, як (попри горе й непроглядну бідність) серце злітало до невимовної високості в щасті відчувати себе українцем, як здавалося, що народ у своїх мріях полишив, нарешті, затягнутий павутиною кокон колись плазуючої гусениці й вилетів у невідомий досі казковий простір волі райдужним хоро ... Читати далі »

НЕ ПАМ’ЯТАЮ, щоб колись раніше мені було так гидко на душі перед виборами. Та й взагалі, люди геть роз’єднані, кожен – у своїх, здається, нерозв’язних проблемах, і вони особливо не переймаються тим, що відбувається в політичному житті країни. А я  проглянув нещодавно список із кандидатів до Криворізької міської ради – і не знайшов там (крім двох-трьох прізвищ) майже нікого, хто насправді був би готовий не тільки на словах, а й на ділі, відстояти (захистити) мої права у тій раді як громадянина незалежної Української держави в моєму рідному (ще з діда-прадіда) місті. І я зрозумів, що для мене ці вибори – чужі. Та ... Читати далі »

Про те, що в Кривому Розі відбувається окупація інформаційного простору і мовна окупація, годі сперечатися, бо така реальність. А справа в тому, що, з одного боку (відповідно до отриманих даних перепису населення 2001 року), у місті 79,9 відсотка вважають себе жителями української національності. З іншого ж, - тут  уже п’ятий рік поспіль регулярно виходить з друку лише одна (!) газета виключно українською мовою (та й то – абсолютно на громадських засадах). Більше того, у 2006-му лише завдяки протестним акціям громадських та деяких партійних організацій з наступним рішенням суду вдалося скасувати протизаконне рішення Криворізької міської ради (!) про те, щоб надати російській мові статус регіональної. До того ж, у рішенні того суду від 10 жовтня 2006 року записано: «Криворізька ... Читати далі »

Головна сцена літературно-музичного фестивалю «Руді тексти» в Кривому Розі, як і в попередні два роки, знову розгорнулася просто неба, але  цього разу – не побіля води у затишку, а біля приміщення Криворізького міського театру драми та музичної комедії імені Тараса ШЕВЧЕНКА. Його свого роду родзинкою стала немилосердна спека, коли навіть у тіні термометр показував близько сорока градусів за Цельсієм, але - родзинкою, так би мовити, ще й підсмаженою  організаторами, бо вони призначили відкриття фестивалю не десь ... Читати далі »

Про те, як місцеві чиновники реагують на звернення громадян і про те навіть, як їх реєструють, мені відомо не з чужих вуст. Бо за моєї участі доводилося навіть примушувати бюрократів із Криворізького виконкому міськради реєструвати колективну заяву із використанням аж двох диктофонів і цифрового фотоапарату (оскільки по-іншому відмовляли людині в реєстрації, і край!). Тож, зокрема, через названий (а також - інші численні випадки формального реагування) я цій владі відверто, не криючись, не довіряю. Тому не особливо здивувався черговій відписці за підписом Людмили МАРТІН (виконуючої обов’язки ... Читати далі »

Про якість питної води у Кривому Розі (зрозуміло, що зі знаком «мінус») незабаром, мабуть, складатимуть легенди. Так само, як і про «чистоту» повітря, про  «надійність» тутешніх доріг, про кількість онкохворих, хворих  на туберкульоз, хворих на СНІД… Багато всього тут дикого за цивілізаційними мірками розвелося… Але я поки що – тільки про воду і про, так би мовити, товариську взаємодопомогу та взаємопідтримку металургів, які працюють пліч-о-пліч на одному підприємстві.

Бо може трапитися й таке, що на величезному комбіна ... Читати далі »