ПРОМІНЬ ПОШУКУ

Не хочу сперечатися про те, раніше нам краще жилося («в Союзі») чи сьогодні (на його руїнах). Бо різні це способи життя. Одна справа, коли тебе постійно організовують і кудись спрямовують «вишестоящі» члени Політбюро єдиної партії, і зовсім інша, коли тобою маніпулюють члени обслуги котрогось із скоробагатьків. Але і тоді, і сьогодні у підвалинах твоїх стосунків з державою – одне й те саме: твоя приватна ініціатива їм не потрібна, а твої найголовніші завдання – коритися, бути слухняним і «молча работать», бо все те, що вони роблять нагорі, - «для блага народу», а те, що кажуть про свою діяльність – «свята правда». Та оскільки минуле – предмет розгляду для істориків, то і залишимо його їм. Самі ж подивимося на те, що відбувається у підвалинах цих взаємостосунків сьогодні і як воно допомагає в розбудові справді незалежної України.

1. ВОРОЖА СИЛА ПРАГНЕ ЗБЕРЕГТИ ОБЛИЧЧЯ

Про те, наскільки правителі ближчі до народу чи віддалені від його проблем, досить повно можуть свідчити два моменти. Перший - це рівень реальної уваги таких правителів до того, що вимагають люди від влади, і швидкість виконання тих вимог. А другий – правдиве інформування про стан справ у процесі їх виконання. І коли влада поводить себе як душевно німа істота, що вже не здатна відгукуватися на численні запити людей, вона і стає бездуховною машиною, яка починає їх калічити, чавити й доводити свою ніби правоту. Але при цьому ще й нахабно підкреслює, що діє так виключно з метою «наведення ладу в країні», який порушують якісь «радикали» та «екстремісти». І от внаслідок того, що державна машина України у обох цих моментах повела себе саме як машина руйнування й нищення джерела своєї влади, народу, вона у його свідомості й постала ворожою силою, що несе смерть і неправду. Свідком цього жахіття в прямому ефірі став цілий світ, а страшною для українців жертвою – Небесна cотня Героїв Тому ту машину було привселюдно зламано.

Але чи справді новий інструмент управління з’яивився в надрах українскої влади на заміну зламаного, щоб наше життя нарешті покращити не тільки у виступах з трибун та у рекламних роликах під час виборів? На жаль, про це ми ще не можемо повноцінно судити. Бо не на часі будуть ті наші судження. Адже ворожа сила вже не тільки Майдан повсталого народу хоче «зачистити» від «екстремістів», «радикалів», «неофашистів» і «бандерівців» (це вона український народ так іменує!), а цілу Україну, розпочавши провокативні і штурмові дії в Криму, на Херсонщині, на Харківщині і в Донбасі. І та сила суне вже не з надр ніби своєї державної машини, а із сусідньої Росії, бо тамтешня влада благословила такі окупаційні дії по відношенню до «братерського народу». Але при цьому, попри багаточисленні факти, які ті дії підтверджують, ще й намагається приховати жорстоку правду своєї агресії в центрі Європи, з усіх сил прагне зберегти обличчя, хоч фактично увесь світ реально бачить її криву морду.

2. ПІСЛЯ ІМІТАЦІЇ МОЖЛИВА Й ОКУПАЦІЯ

На тлі зовнішньої агресії із загрозою окупації України наші внутрішні проблеми відсуваються кудись на другий план і навіть подалі. Але при цьому не слід забувати, що вони не зникають безслідно і що та ворожа за суттю своїх дій по відношенню до громадян України державна машина зламана фактично тільки в столиці, де стоїть Майдан, та в деяких інших регіонах. Адже на рівні місцевої влади відчутних і переломних кадрових змін так і не відбулося. Тільки щось нагорі профурчало та й затихло. І чи можна при цьому сподіватися, наприклад, на те, що на моїй рідній Дніпропетровщині місцеві владці перестануть вважати повсталий проти їхніх дій народ екстремістами? Чи можна сподіватися, що іще вчора брехливі й нахабні у своїх заявах, вони сьогодні перед очима загрози стануть раптом правдивцями й такими щедрими у своєму служінні, що у їхніх діях буде відчуватися справжня турбота про українських громадян? Ні, звичайно. Надіятися на такі перетворення марно.

Мабуть, найважливіше сьогодні — стати реалістами не тільки на словах, а й у своїх діях. Хіба ж не бачили, що влада в центрі (не кажучи вже про нашу Дніпропетровщину) протягом останніх років (та навіть десятиріч!) істотно не змінилася? Хіба не відчували, що окупація мовно-інформаційного простору України мовно-інформаційними елементами (та навіть цілими їх потоками!) сусідньої держави - це не казка, а груба і страшна реальність? Хіба не видно було, що багато в чому наші керівники тільки імітували турботу про народ і тільки на словах ішли назустріч нашим мріям і пориванням? Не заради ж турботи про нас вони платили великі гроші за те, щоб вмоститися на високих посадах у структурах виконавчої влади або назватися народними обранцями? Брали від них чи від їхньої багаточисленної обслуги гречку, подарункові набори перел виборами? Вірили обіцянкам тих пихатих і мордатих?.. Тож оце таку відповідь і отримали від кривомордих у своїх обіцянках. Чому кривомордих, питаєте? Тому що вони стільки масок на своїх обличчях змінили, аби постійно нам подобатись, що ті обличчя втратили вже свій первісний вигляд, а хижацькі методи боротьби за свій бізнес зробили їх більше схожими на тих тварин-хижаків, а не на людей, для яких найголовніші цінності — це віра, надія і любов, а не гроші та кар'єрне зростання за будь-яку ціну. Але найголовніше — це усвідомити одну з найдієвіших реалій здійснення демократії: виборці обирають собі подібних. А тому якщо ми хочемо правдивої (а не брехливої, пристосуванської, на корупційній основі) влади, то самі маємо зняти маску, перестати бути пристосуванцями і більше не кривити душею. Бо коли вона стане німою і вже не відгукуватиметься більше на болі інших, то перетворить наші людські обличчя на криві морди.

Отже, щоб отримати зміни на рівні держави, треба самим змінитися. Треба своєю поведінкою бути в гармонії з вимогами Революції гідності, за здійснення яких заплачено життями найкращих і найсвітліших.

А у ворога нашого — зовсім інші цінності: не європейські (з повагою до прав людини), а ординські (з повагою до того, хто керує і силою нав'язує с вою волю). І ось чому його найбільше дратує Революція гідності, яка здійснюється в Україні і відверто потужна демонстрація сили духу тих людей, що йшли з дерев’яними щитами проти силовиків, озброєних автоматами. Його дратує, що беззбройними вирішили стояти насмерть перед ворогом, аби захистити наші життя й не дозволити окупанту розв'язати війну. І тому глибоко віриться в те, що не крива морда у нас царюватиме, а вийде на світанку життєдайне сонце. Бо Майдан — це обличчя вільного народу, це його душа, насичена мирними світанками. Тому він нікому не віддасть свою перемогу.