Україну пересмикує, вона – на межі інсульту. І
причому - так змолоду-змолоду…
В парламенті
геть все забігало і кучкується, на місцях (в регіонах) у всіх
начальників раптом видовжуються шиї і дуже помітними стають вуха: аякже – вони дослухаються кудись нагору, як і
кому треба прислуговувати і в якій, так би мовити, позі свою вже багато разів
кредитовану й задекларовану вищестоящими негідниками честь віддавати. А країна
прокидається від зимової сплячки і з надією вдивляється в бік городів, садів,
дач… І справді – там земля, яка все ще родить, попри наше моральне й фізичне
паскудство і знущання над нею. Там – природа, Бог, а тут (посеред нас,
метушливих) – постійні змагання: хто ж
вищий у владі, справедливіший, могутніший… і т.д.
Про обраних і не обраних на останніх виборах вже
не хочеться ані писати, ані говорити. – Набридли…
Тож готуймося до нових випробувань під час нових
виборів- невиборів, але в першу чергу –
прислухаймося кожен до свого серця: а що
воно підказує? Мені особисто, наприклад, - що треба морально й духовно (і не тільки в
мріях та на словах) готуватися до масового спротиву антиукраїнській владі в
центрі й на містах, готуватися відстоювати справді українське, рідне, на моїй
Батьківщині. А про що промовляють ваші серця,
дорогие мои сооотечест… (вибачте!) любі мої співвітчизники, друзі… українці?
|
