Форма входу

Категорії розділу

ПАРОДІЯ [7]
СТАТТІ СЬОГОЧАСНІ [74]
Статті автора з 1 вересня 2009 року

Пошук

Календар

«  Червень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930

Архів записів

Наше опитування

Націоналізм як державна політика
Всього відповідей: 20

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


 ПРОСВІТА - КРИВИЙ РІГ


Понеділок, 21.08.2017, 12:11
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

ПРОМІНЬ ПОШУКУ

Головна » 2013 » Червень » 17 » Чому треба усунути від влади правителів-фарисеїв?
14:35
Чому треба усунути від влади правителів-фарисеїв?

Мова йтиме не про те, щоб зазначене в заголовку здійснити негайно і за будь-яку ціну. Вона – про інше: як мирним шляхом вийти на прогресивний розвиток і розквіт українського  суспільства, спираючись на європейські цінності, за допомогою чого це можна здійснити і чому іншого виходу у нас уже просто немає. Адже хіба це не дивно: живемо ніби в незалежній і навіть демократичній Українській  державі, а в той же час бачимо, як навколо нас усе меншає і меншає всього українського, а також – реальних можливостей захистити наші права і свободи у своїй країні. Чому таке відбувається і що при цьому лежить в основі таких, прикрих для громадян України, реалій?

1.      ІМІТАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ

Десь там, у високих кабінетах, сидять чиновники, які мають слугувати нам, громадянам  України. У тому числі, - на рівні Кривого Рогу і всього регіону. Та чи знають вони про наші проблеми і чи збираються насправді використовувати свої владні повноваження з тією метою, аби допомагати нам ті проблеми розв’язувати? Наприклад, - щодо забезпечення порядку на вулицях і відчування громадян захищеними у своїх помешканнях і на роботі. Як свідчать результати проведеного Інститутом соціології Національної академії наук України дослідження, міліції повністю сьогодні довіряє… менше одного відсотка населення. А чому не довіряє? Бо немає належного порядку на вулицях і не відчувають українці себе захищеними. Всюди. Навіть більше того, останнім часом надходить чимало інформації про те,  що міліція не захищає, а  використовує тортури і знущається над невинними. За словами керівника Харківської правозахисної групи Євгена ЗАХАРОВА, людини, яка має високий авторитет правозахисника в цілому світі, «в Україні  кожні сорок секунд у міліції відбуваються акти незаконного насильства”.  Але ж міліція у нас – це найкрупніше збройне формування (більше за армію!), яке нараховує понад триста тисяч чоловік. І якщо до них такий рівень довіри, то на що ми тоді взагалі можемо сподіватися?  Адже, наприклад, у Німеччині за результатами опитування (його провела міжнародна організація  «Глобальний звіт про довіру») поліції повністю довіряє 81 відсоток громадян. Навіть у Польщі, Італії та Росії правоохоронним структурам довіряє 55-58 відсотків. А у нас на запитання «Чи вистачає порядку в суспільстві?» 73 відсотки відповіли, що не вистачає.

А чим займаються обрані нами депутати? Наскільки вони відкриті для нас і чим можуть довести цю свою відкритість і обов’язок нам служити?  Про це свідчать, наприклад. проміжні результати моніторингу всеукраїнського руху «Чесно». Двоє із його активістів, директор Міжнародного інституту демократії Сергій ТАРАН та регіональний координатор Соломія БОБРОВСЬКА, нещодавно побували в Кривому Розі, де й поділилися отриманою в результаті отриманих відповідей інформацією. Зокрема, Сергій ТАРАН зазначив: «у міжвиборчий сезон громадяни теж хочуть спілкуватися з депутатами Це, можливо, лише єдиний спосіб комунікації (у громадських приймальнях). Але так складається, що близько 30 відсотків виборців не знають, де приймальня депутата їхнього округу. Це є проблема. І лише 107 народних обранців (із 444-х) надали дані про те, де знаходяться їхні приймальні». А потім ще продовжив: «якщо взяти вашу область, Дніпропетровську, то 82 відсотки виборців не знають, як зв’язатися з народними депутатами, за яких вони голосували. Взагалі близько половини досі не знають своїх депутатів (49 відсотків навіть не знають, хто став переможцем на їхньому окрузі), 83 відсотки виборців не знають, до якого комітету відносяться ними обрані депутати.  Тобто, це свідчить про те, наскільки активно обрані нами депутати Верховної Ради України хочуть з нами спілкуватися,  звітувати перед нами і служити нам.

А про те, як турбуються наші місцеві депутати й чиновники в плані  пропагування й поширення державно української мови, свідчить вперте бажання більше пропагувати мову російську, яке є державною у нашого північного сусіда, правонаступника «імперії зла», тоталітарного Радянського Союзу, Саме їхніми турботами російська мова отримала в нашому місті статус регіональної, а українська все пригнічується й пригнічується. Особливо це видно з преси, бо в місті уже кілька років поспіль лише одна україномовна газета, та й ту комунальні ЗМІ і влада затято замовчують, хочуть зробити вигляд, ніби її взагалі не існує. То з огляду лише на це перелічене,  хіба не здається, що у нас замість держави тільки її образ, тільки імітація української державності?

 

2.      ЗБАЙДУЖІННЯ СУСПІЛЬСТВА  ЯК ШЛЯХ ДО РАБСТВА

ЧИ ВТРАТИ КРАЇНОЮ НЕЗАЛЕЖНОСТІ?

Попри такий фантастично високий рівень недовіри до державних структур і таке  зверхнє ставлення  народних обранців до людей, які їх обирали, на тлі майже непомітної політичної активності  дає змогу говорити про збайдужіння суспільства до тих процесів, які в ньому відбуваються. І треба сказати, що таке збайдужіння серед українців у своїй історії  дуже помітне не вперше. На захист цього мого переконання  постає, наприклад, трагічна історія з виданням газети «Сніп» на Харківщині ще сто років тому, яке здійснював справді видатний український політичний та громадський діяч, журналіст, а також основоположник, ідеолог і лідер самостійницької течії українського руху кінця XIX — початку ХХ століття і  автор славнозвісної брошури «Самостійна Україна» Микола МІХНОВСЬКИЙ. Попри величезні фінансові, організаційні та інтелектуальні витрати, газета проіснувала всього лише рік,  і в останньому числі, 30 грудня 1912 року, у редакційній статті говорилося: «Сніп» умирає смертельно поранений байдужістю нашого громадянства, а не дошкулянням ворогів. Не кари та штрафи, що рясно сипалися  на нас, а байдужість нашого суспільства є причиною смерті «Снопа»… Віримо, що надійдуть інші часи, що зникне огидна байдужість у нашім народі і що «Сніп» як представник певного світогляду ще буде потрібний нашому громадянству. Трохи зарано з’явився «Сніп», ще не готове суспільство українські ідеї, які плекав «Сніп», прийняти й здійснити. Але віримо, що ті ідеї  незабаром зі стану зародкового перейдуть у стан розвитку…». Про цю та інші сумні історії  з української журналістики через збайдужіння українського суспільства, посеред іншого цікавого й повчального, можна прочитати  в книзі доктора філологічних наук, професора кафедра журналістики Харківського національного університету Ігоря МИХАЙЛИНА. І нам не завадило б сьогодні вивчити ті уроки, щоб раз по раз не наступати на небезпечні граблі байдужості. Бо на початку 21-го століття, в умовах, коли Українська держава  вже 22 роки будує самостійне життя, все це може скінчитися погано для всього суспільства.

Адже вже стало мало не правилом відзначати, що той чи інший політик говорить одне, а в діях яскраво помітне інше: зазвичай, - протилежне. І до цього вже звикли і спостерігають громадяни за цим явищем по телевізору, ніби за якимось шоу, а не вбачають у цьому жорсткі реалії нашого життя. Наші високі моральні авторитети бачать це і не одноразово звертаються до нас, підказуючи, що треба робити. Але у відповідь на ті заклики – знову збайдужіння.  Так, на думку Блаженнішого Любомира ГУЗАРА, який ще минулого року зустрічався з учасниками медіа-клубу громадського руху «Чесно», люди мають діяти: мудро і активно. Він підкреслив: «Народ заслуговує найкращих політиків, але він мусить виховати найкращих та вибрати найкращих. Якщо хтось є нечесним – відсунути. В усіх країнах є нечесні люди. Ми хочемо виховувати людей такими, щоб вони справді заслуговували на довіру і у своєму практичному житті справді такими були. Ми мусимо виховувати політиків змалку!».

У Кривому Розі, наприклад, про надвисокий рівень збайдужіння людей  (і навіть самої місцевої преси) до дій влади свідчить багато чого. Та наведу тут лише один приклад. Але яскравий. 4-го червня  Апеляційний суд у місті Кривому Розі виніс рішення по справі за позовом Михайла КРОЧІ та членів його сім’ї аж до трьох комерційних структур з вимогою знести прибудову до будинку №1 на вулиці ПУШКІНА. Так тільки уявіть собі: справу розглядали в суді першої інстанції, а потім – в Апеляційному аж 5 років і три місяці!  Перед цим же ще два роки мешканці будинку писали звернення в різні інстанції, а людина, яка потім написала позов до суду, отримала інфаркт від усвідомлення несправедливості, що відбувається.  і просто дивом вижила. Так от Апеляційний суд в результаті всього залишив поза увагою (бо не прийняв ухвалу щодо цього) вимогу позивача оцінити дії місцевої влади. Більше того: не виніс рішення геть знести прибудову до цього будинку, який, обперезаний кабелями комерційних структур, уже двічі мало не згорів і у якого ці структури забрали більше 70-ти відсотків навколобудинкової території. Гадаєте, що про це протягом  цих п’яти з лишком років інформувало громадськість ще якесь ЗМІ, крім «Променя Просвіти»? Помиляєтесь…

                                                                                               
Категорія: СТАТТІ СЬОГОЧАСНІ | Переглядів: 232 | Додав: carbil2502 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: