Сьогодні під час обіду, десь уже після третьої, ми уговорили Гальку зіграть на право обладать пресмикающейся, бо шось вона останнім часом все працює і працює, і ніяк не розслабляється. Вона для прілічія трохи поламалась, а потом все-таки  согласилась.

Грали ми за більярдним столом у дурака, у тому сараї, де лежали всякі прапори, бумажки агітаціонні, газети та всяке інше барахло ще з тих врємьон, коли ото на великій площаді палатки виставляли,  музикм там було багацько, їсти от пуза і танцювати.. А більярдний стол, значить,  посередині, -  в окруженії того барахла стояв.

Грали ми, значить, учотирьох, трошки попивали і чимсь закусювали. Як тільки хтось, кроме Гальки, перший вигравав, то знімав з неї якусь одьожку (по желанію), а як тільки вона першою вигравала, то (опять же -  по желанію) вона сама мєддлєно-мєдлєно знімала із когось із нас якусь одьожку й цілувала в губи. І мені так везло... Часа через два я у всіх на глазах роздів Гальку догола, а потім і отправив своїх конкурентов до утра за двері на фіг. Як тільки я за ними задвинув замок, то в темноті перший раз в жизні почуствовав, шо воно таке єсть: настоящеє пресмикающеєся.  В перші секунди я даже не поняв, як з мене злетіли всі мою шкурки і шо то за гаряче созданіє, яке мене намагалося геть всього втягнуть  у себе. Ну,  а потом я вже освоївся і ми ритмічно та весело і цілувалися, і кусалися, і пресмикалися до самого утра з переривами. І я поняв, шо не нада міні ніяких постов і престолов. Треба шоб Галька була – і все, і за неї я готов на всьо...

                                                                                                           Івануха ЦЕЦЕНЮК,

кмітлива дитина із гарячим і вже зайнятим серцем.